Головна

«Коли Ісус, веде тебе за руку…»

263090_1Наші відвідини в шпиталі розпочинаються з прохання: «Ісусе, веди нас сьогодні саме до тих поранених, котрим найбільше потрібна Твоя допомога»… Ісус насправді нас веде за руку: кожного разу ми йдемо зовсім не до тих поранених захисників до яких «планували» завітати.

Ми люди немічні - маємо властивість втомлюватись, розчаровуватись, опускати руки, але, нажаль, забуваємо чому відвідуємо поранених. Хто нам довірив цю місію?

Наш обмежений розум не може пояснити присутність Бога у нашому спільному служінні. Це молитовна і матеріальна підтримка, слова підбадьорення і настанови, слова вдячності. Ми всі разом, спільними зусиллями, робимо справи милосердя і такими маленькими вчинками наближаємось до перемоги… Не я, а МИ всі.

Про свідчення Божої присутності там - на війні і тут - у шпиталях в таких маленьких епізодах наших захисників.

Женя. Підірвався на розтяжці, дуже пошкоджені обидві ноги, живіт, внутрішні органи. Підірвався в день, коли помер його тато рівно через 21 рік: «Я весь у крові, чекаємо гелікоптера, який прилетів через півтора години, заблукав, я закрив обличчя руками і просив Господа допомогти мені, будь ласка, впав і втратив свідомість. У шпиталь транспортували як 200». Мама Анна, у свою чергу ділиться: «Я навіть не здогадувалась, що мій син на війні, а тут дзвінок о другій годині ночі, голос Жені – мам, у нас все буде добре, і поклав слухавку. Розповідає, коли лежав в реанімації у Харкові, після пережитого не міг спати: всі події, які відбувались на війні, були в нього перед очима, але одного разу він уві сні почав молитись. Наразі спить спокійно і нічого не сниться».

Женя вже на реабілітації, до повного одужання ще далеко, але  наскільки дія молитви і віра сильні свідчить те, що він (за словами лікаря тільки через два місяці зможе вийти надвір) через тиждень «літав» у інвалідному візку  територією шпиталю.

Одного разу чудова пані спекла пиріг для наших захисників і ми (не заплановано) завітали до важких-поранених, напередодні переведених з реанімації. Саша зі Золотоноші. Настільки складні поранення, що з поля бою привезли в Київ. Пішов добровольцем на війну по дуже простій причині: «Я просто люблю свою Україну». Подарував нам збірку віршів, які пише його мама.

Віталій із Борщева. Дуже важкий, довгий час пробув у реанімації, засмучений, що довго лежить і нога під загрозою ампутації. Поспілкувались і він пообіцяв, що буде думати тільки про одужання. Через короткий період часу ми були вражені: Віталій нас зустрічає в дворі шпиталю, на своїх ногах, без візка і без милиць. Ми на власні очі побачили Божу любов і дію молитви. А Йосиф - старший чоловік із Вінниці, настільки щиро був радий, що ми до нього зайшли (на вулицю не виходить, боїться, але нам пообіцяв - обов’язково виходитиме).

В коридорі травматології волонтерка Наталія попросила зайти в одну із палат до хлопців, яких привезли на початку травня: поранені всі в страсну п’ятницю, в Авдіївці. Хлопці з різних регіонів України. Пригостили їх морозивом, яке передала пані Ольга, і двоє поранених захотіли прогулятись. Звичайно на візочках і звичайно супроводжуючими були ми. Це неперевершено, ми вперше були супроводжуючими. Хлопці були щиро вражені що до них прийшли просто поспілкуватись.

В Неділю Жінок-Мироносиць (із тортом та фруктами від пані Ольги) ми знову завітали до поранених захисників. Зустріли цигана Йосифа, який був поранений у страсну п'ятницю а «воскрес» на Великдень. Каже, що Бог його дуже любить - це він досвідчив на війні, за словами лікаря в Дніпрі – з такими пораненнями виживає 1 із 1000.

А поранені Олександр і Віталій, яких ми відвідуємо більше місяця, влаштували нам «іспит» на тему: «Жінка винна у всіх гріхах». Це перший такий випадок за час нашого відвідування. Наша розмова тривала більше двох годин і в кінці розмови нам відповіли: «Ви нас розрухали, ні - ми і так вже ходимо, ви нашу свідомість перевернули з ніг на голову і за це ми вам дякуємо». Було не просто, але ... з нами Бог.

Ось такі живі відповідь ми отримуємо щоразу на наші запитання, які часом нас навідують: чим – «нас сьогодні здивують, адже за час відвідування ми вже так багато побачили, різних розмов почули – нас вже нічим не здивуєш, ми все почули, все побачили?» Але це не так… Кожен похід до шпиталю нас дивує і то так дивує, що деколи не знаєш як реагувати. Але, Ісус тримає нас за руку…

Василина і Марічка Томишинець, парафіянки церкви св. Миколая Мирлікійського на Аскольдовій Могилі. Для «Оранти».

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/