Головна

Мама і син: життєві дороги Марії Крупник-Ступки

15stupka1Існує таке твердження, що за кожним великим чоловіком стоїть велика жінка. Жінка, яка дала життя талановитому українцю Богдану Ступці, яскраве цьому підтвердження. Вшановуючи пам’ять великого українського актора, якому 27 серпня 2015 р. минуло би 74 роки, хочеться також згадати про його маму, якій у той же день виповнилось би 103 роки. Марія Григорівна Крупник-Ступка трохи більше місяця не дожила до свого 95 річчя і пішла з життя  лише на п’ять років раніше за свого сина. Вони народилися в однин день і померли з різницею у 2 дні... Все життя вона давала йому поради,  молилася за нього, його сім’ю, і напевне, її щира турбота тримала його на всіх його життєвих дорогах...

Богдан Ступка був єдиною, довгоочікуваною дитиною у родині Сильвестра Ступки та Марії Крупник-Ступки. Він народився 27 серпня 1941 р. у день народження своєї матері Марії у переддень, коли в його рідному містечку Куликів біля Львова святкують храмове свято — Успіння Богородиці. Йшла війна... Сім’я кілька років дуже чекала цієї дитини, молилися за її народження, а тому сина назвали Богданом — Богом даним. Батьки та родина майбутнього великого актора були патріотами України, глибоко віруючими християнами греко-католицького обряду. Батько Сильвестр Ступка багато років фактично до смерті у 1993 р. співав у хорі Преображенського собору у Львові, хрещений батько Петро Крупник був дяком у куликівській церкві Успіння Богородиці. У родині панував традиційний для Галичини дух християнської моралі та дотримання відповідних традицій.

Батьки Богдана полюбили одне одного у куликівській «Просвіті», активними організаторами якої були брати матері — Петро та Павло Крупники. Марія Григорівна грала в театрі «Просвіти» роль матері Марусі Богуславки. Її брат Павло Крупник був диригентом хору куликівської «Просвіти», яка була осередком національно-культурного життя досить розвинутого ремісничого містечка. Куликів — одне з небагатьох галицьких містечок, де переважали русини (за переписом населення 1880 р., 2000 осіб були греко-католиками, тобто русинами, 400 римо-католиками, тобто поляками, і 900 — євреями). Містечко мало цеховий устрій, у 1469 р. отримало Магдебурзьке право. Розміщене в 16 км на північ від Львова — на шляху між Львовом і перлиною ренесансної архітектури королівською резиденцією Яна ІІІ Собеського Жовквою, — містечко мало гарні можливості для розвитку.

Драматична доля Галичини ХХ століття залишила відбиток у біографії родини Богдана Ступки.  Під час Першої світової війни родина його матері змушена була втікати від лихоліття на Переяславщину. У родині було четверо дітей: троє хлопців і одна дівчина — мати майбутнього актора. Саме вона дитиною  відстояла перед батьками життя свого молодшого брата Павла, бо батьки хотіли залишити немовля, не брати в далеку важку дорогу. Сила характеру, природній розум, почуття власної гідності, повага до людей, виняткова делікатність у розмові — це ще далеко не всі риси, які були властиві цій скромній жінці, яка все життя  мала дуже великий вплив на свого сина.

Про її хист знаходити вихід із будь-якої критичної ситуації свідчить така  історія. Марія разом із братом Павлом  торгувала в кооперативі, який було створено в Куликові і в якому, до речі, також працював старший брат провідника ОУН Євгена Коновальця, що був із сусіднього села Зашкова, куликівський лікар Степан Коновалець. Коли 1939 року прийшла Радянська влада, в центрі містечка один із особняків, який там стоїть досі, зайняв районний відділ НКВС (м. Куликів було районним центром у 1940 — 1941 та 1944 — 1959 роках). Його співробітники почали вчащати до кооперативу то за цигарками, то за сірниками, брали в борг і не розраховувалися. Сильвестр Ступка, який сам не наважився перечити особам, які тримали в страху мирних мешканців усієї  округи, сказав дружині, що якщо так піде далі, то в них буде серйозна недостача. Марія Григорівна  наступного разу в такій ситуації у властивій їй спокійній і делікатній манері сказала: «Пане, як ви зараз не маєте як розрахуватися, то ось я закладаю за вас свої гроші. Прошу повернути їх мені, коли зможете». Після цього всі, хто торгував у кооперативі, стали робити так само, а співробітники НКВС справді почали приносити те, що заборгували.

Внаслідок бомбардування у 1944 р. у  родини Ступок згоріла хата і вони тимчасово жили по сусідству з вищезгаданим будинком НКВС. Звідти доносилися крики людей, а коли туди забирали когось із рідних чи знайомих, то Марія Григорівна крадькома крізь щілинки у паркані заглядала, чи не поведуть до туалету, чи ще живий... У своїх спогадах Богдан Ступка також згадує, що коли мама увечері відправляла його до сарайчика, що був біля цього паркану, принести якесь сито для муки абощо, то він прожогом біг, німіючи від страху. «Наш двір був відгороджений парканом від двору НКВС, куди звозили і складали трупи тих, хто загинув під час облав і воєнних зіткнень. Крізь щілини в паркані я бачив волосся, руки, вуха, носи мертвих і жахливо боявся» (Мельниченко В.Е., Овсянникова А.А. Богдан Ступка. — М.: Агентство печати «Столица», 2011. — С.13).

Проте родина невдовзі переїхала до Львова. Брат Марії Григорівни Павло Крупник у повоєнні роки був зіркою Львівського оперного театру. У сімейному архіві є фото, де він виконує головну партію у «Євгенії Онєгіні» разом зі знаменитим Іваном Козловським. Окрім чудових вокальних даних, він був дуже вродливим чоловіком, а тому користувався шаленим успіхом у прихильниць. Невдала операція на гланди обірвала його кар’єру оперного співака на злеті слави, і в подальшому він працював на адміністративних посадах  у Львівському та Київському оперних театрах. Саме він забрав сестру Марію з чоловіком і маленьким сином Богданом до Львова. Вони мешкали спочатку в його квартирі, а невдовзі він посприяв влаштуванню Сильвестра Дмитровича Ступки до хору Львівського оперного театру, де той пропрацював усе своє життя.

Заробітна плата у Сильвестра Дмитровича була дуже скромною — трохи більше 80 карбованців. На ці кошти у Львові жила його родина, що складалася з трьох людей, також вони допомагали батькам у Куликові. Ще у Куликові був невеликий город і сад.  Марія Григорівна не ходила на роботу через стан здоров’я, а тому вона повністю присвятила себе сім’ї. Завдяки її таланту господині родина хоча й скромно, але завжди дуже гідно виглядала.  Найперше йдеться про атмосферу, яка панувала в сім’ї. Марія Григорівна дуже любила і шанувала свого чоловіка. Не було жодних докорів щодо того, що він, скажімо, дуже мало заробляє, чи такого, що вона чимось не задоволена. Запам’яталися слова, які вона любила повторювати: «Жінка має дякувати Богові за чоловіка!» Вона тримала зразковий порядок у домі, а ще вона фантастично смачно готувала — вміла з нічого зробити щось! Ніхто не пам’ятає, щоб у родині були сварки. Марія Григорівна багато читала, займалася самоосвітою, мала закінчених лише сім класів, бо вчитися далі в гімназії не було коштів. Вона добре знала Святе Письмо, любила українську класичну літературу, мистецтво. Звичайно ж, родина постійно відвідувала Львівський оперний театр.

Ступки жили у маленькій однокімнатній квартирі в історичному центрі Львова, яку не без зусиль здобула для родини  Марія Григорівна. Поруч була одна з кращих у місті школа №28, де в основному вчилися діти львівської інтелігенції й яку успішно закінчив Богдан. До їхньої маленької квартири на вулиці Немировича-Данченка все  життя тягнулися люди. Ступки завжди мали гарне інтелігентне товариство. Багато того, що не можна було дізнатися з офіційних джерел, черпали з розмов із близькими по духу людей. У родині була своя трагічна історія. У 1950 р. під репресії потрапив старший брат Марії Григорівни Петро Крупник, якого разом із дружиною і двома дітьми відправили до Ачинська Красноярського краю, конфіскувавши все майно. Там на цегельному заводі трагічно загинула 19-річна донька Петра Крупника. Коли ж ця родина після смерті Й.Сталіна й амністії повернулася додому, — їх не прописували, сина не брали до школи, були проблеми з працевлаштуванням і житлом. Таких історій було безліч — все це були знайомі, родичі, друзі...

Брата Марії Григорівни Петра Крупника в кінці 1960-х було притягнуто до кримінальної відповідальності за підозрою в тому, що він вивісив синьо-жовтий прапор над куликівською селищною радою, а згодом було знайдено інші підстави звинуватити в «антирадянській агітації та пропаганді». Він ще в той час говорив, що СРСР — це імперія, яка розпадеться, і буде держава Україна, але до того він не дожив усього три роки. Молодим хлопцем він всупереч волі батьків приєднався до Січових стрільців, і коли їх розбили польські вояки під Золотою Липою на Тернопільщині, повернувся додому. Він, як уже зазначалося вище, був хрещеним батьком Богдана Ступки. У Січових стрільцях був також дядько Марії Григорівни Степан Крупник, який осів у с. Квітки Київської губернії, одружився там із сестрою класика української музики Кирила Стеценка. Одна з дочок від цього шлюбу Олена Степанівна Крупник-Григорович працювала у Одеському театрі оперети. Богдан Ступка був знайомий із нею і гордився, що він родичається з сім’єю славного композитора Кирила Стеценка.

Мати впродовж усього життя мала великий вплив на Богдана. Він прислухався до її тихої й мудрої поради, навіть тоді, коли жартував чи бунтував проти чогось. Марія Григорівна наполягла на одруженні Богдана Ступки з його дівчиною Ларисою. Разом із чоловіком Сильвестром Дмитровичем до сьомого класу виховували внука Остапа, який жив з ними у Львові, тоді як батьки з 1978 р. були у Києві.

Після смерті чоловіка Марія Григорівна 14 років одна прожила в своїй маленькій квартирі. Коли Богдан Ступка — вже відомий актор — приїжджав із Києва до Львова, переважно на Різдво, Великдень, або на День народження, який в них із мамою співпадав, усі знайомі й родичі наввипередки запрошували його до себе в гості. Мама завжди терпляче чекала, коли він прийде до неї. Ніколи ні на що не нарікала і любила повторювати: «Як так добре Богдану, то так добре і мені». Марія Григорівна жила скромно, економно, боялася потратити синові кошти, бо все життя була дуже ощадливою, і їй завжди усього на все вистачало. Крім гарної атмосфери, в цьому домі була дуже смачна їжа —  нерідко вже 90-річна жінка пекла на замовлення своїх гостей для їхніх родин сирник чи паску, бо таких ніде не купиш. Передавала такі гостинці до Києва для сина та його сім’ї. Вона не любила позувати перед камерою, не зловживала можливостями свого сина, але дуже раділа його успіхам і переживала, щоб не було в нього невдач.

Марія Григорівна прожила довге і гідне життя. Ті, хто знав її, погоджуються, що вони з чоловіком створили зразкову родину, де панувала християнська мораль, патріотизм, взаємоповага і любов. Можливо, саме тому  в цій сім’ї народилася і сформувалася українська зірка — Богдан Ступка, який завжди підкреслював, що він є українським актором, який знімався в польських, російських, французьких фільмах. Він ставив за свою мету прославити нашу культуру у світі, і йому чи не першому з сучасних українців за дуже складних обставин вдалося це успішно здійснити.

Любов КРУПНИК, кандидат історичних наук, доцент

http://incognita.day.kiev.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/