Головна

Релігія та церкви в самостійній Україні: від можливостей до здобутків у напрямку світоглядного формування й духовного зростання громадян України

399007769Частина 1: шанс на духовність

1 грудня 1991 року на території колишньої УРСР відбувся всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?” (ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року)[1].  Із 84,18% (31891742 особи) населення України, що взяли участь у референдумі, 90,32 % (28804071 особа) висловились «так». З цього моменту історична доля українського народу стала зокрема і наслідком його вільного вибору. З тих 84, 18% населення, що взяли на себе відповідальність вибирати майбутнє країни, лише 7,58% «не підтвердили» власною волею   “Акт проголошення незалежності України».

Статистика невблаганна –  безумовна більшість мешканців задекларували власне рішення бути відповідальними громадянами незалежної, унітарної України. Як невблаганні й уроки історії, які нам ще доведеться проаналізувати, осмислити й засвоїти: більшість з тих, хто задекларував своє «не підтримання» унітарної, самостійної України мешкали в Криму (42% тих, хто «не підтримав»), Луганській (13%), Донецькій (12%), Одеській (11 %) та Харківській (10%) областях. Так само у цих регіонах була найменша кількість тих, хто «підтримав» Акт проголошення незалежності України: Крим (54%), Луганська (83%), Донецька (83%), Одеська (85%), Харківська (86%) області. Накладаємо на мапу сучасних подій, і простежуємо очевидний взаємозв’язок із загарбанням Криму та окремих територій Луганської та Донецької областей Російською федерацією та підконтрольними їй бойовиками.

Але 25 років – це тривалий період. В житті людини – це визначний період становлення її як повноцінної особистості. В житті народу це також значний період, адже протягом цього часу виростає ціле покоління народжених не в Єгипетському полоні, але вже у вільних мандрах крізь пустелю до омріяної Ойкумени.   Цілих чверть століття мали українці, щоб стати свідомими громадянами, які не лише декларують свою належність до України, але й мають досвід її пошуку крізь мереживо чужих історичних досвідів. 25 років світоглядного зростання для того, щоб остаточно визначитись із тим, хто ми є, та навчитись бути собою і діяти доцільно та відповідно.

Звичайно, на таке зростання впливають багато чинників: від особистісних генетично закладених схильностей, до конкретних об’єктивних умов, знехтувати якими неможливо. Однак надважливу роль у такому особистісному світоглядному зростанні відіграють вчителі, яких зустрічає людина чи народ. Залишимо поза нашими міркуваннями тих вчителів, що переймались політичною зрілістю чи науковою обізнаністю, технологічною освіченістю чи економічною успішністю українців. Сучасне суспільство є диференційованим і кожен має турбуватись своїм фаховим предметом. Тож релігієзнавцю доречно придивитись до тих, хто мав би опікуватись духовним зростанням народу України.

Однією з найважливіших суспільних функцій релігії (а на мою думку – найважливішою) є світоглядна функція. Саме виконуючи цю функцію релігія через церкви забезпечує світогляд особистостей та суспільства стійкою шкалою цінностей духовного рівня, покликаних захистити життя, Богом створене, людину у статусі гідної Бога особистості, що відповідально перед спільнотою та Творцем діє у світі. І в незалежній Україні релігія отримала таку можливість – опікуватись духовним зростанням мешканців України. Ця умова забезпечувалась релігії та церквам на державному рівні – 25 квітня того ж таки 1991 року було прийнято закон № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації»[2], завданням якого було:  1) гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; 2) забезпечення відповідно до Конституції УкраїниДекларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; 3) визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій; 4) визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством; 5) подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; 6) гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Знаково, що суб’єктом інтересів, чиї права забезпечує Українське законодавство, є громадянин України. А релігії та церкви мають свободу та можливість вільно функціонувати на користь цього громадянина. Саме інтерес громадянина є пріоритетним і у визначенні сфери діяльності релігійних організацій: 1) релігійні організації не виконують державних функцій, але 2) мають право брати участь у громадському житті. Таким чином релігійним організаціям були створені належні умови для духовного виховання громадян України.

Яким чином ці релігійні організації використали отримані можливості? Зрозуміло, що різні релігійні організації мали різні ресурси та різні мотиви, й відмінно поставились до тих завдань, які перед ними постали ще 25 років тому. Визначатись у складній дійсності незалежної України довелось і їм. Знайти себе в надзаплутаних лабіринтах глобальної церковно-релігійної політики та строкатій українській поліконфесійній мережі. Визначитись і на рівні державно-церковних і на рівні громадянсько-релігійних відносин. А це таки дещо різні рівні, бо перший стосується інституційно сформованої дійсності, а другий – перспектив поступу спільноти. На першому рівні мова йде про взаємодію інституцій (держави та церкви), на другому – про вплив релігії на суб’єктивну свідомість громадян. І саме ось на цьому другому рівні можливе головне до здійснення функціональне призначення релігії – сформувати відповідальне щонайперше перед Богом сумління віруючого.

І ось сьогодні маємо 25 років незалежної України, декларативно обраної нашою Ойкуменою більшістю поселенців на території, раніше загарбаній антирелігійною, антигуманною тоталітарною державною системою під назвою-абревіатурою СРСР. Дасть Бог – це наше повноліття, і ми вже визначились із усіма належними ідентичностями та маємо стійку шкалу духовно-моральних цінностей, що не дасть деградувати до стану недолюдини чи просто тварини, знаємо, куди і навіщо йдемо й таки сформувались у своїй силі волі під гнітючим тягарем, а місцями - вибуховою хвилею життєвих обставин.

25 років, протягом яких різні релігійні організації мали шанс вільно опікуватись нашим духовним зростанням.

Однак сучасність задає власні тенденції поступу людства. Їх називаємо загальними трендами, з якими маємо рахуватись, бо залежності від них не уникнути. З поміж-цих трендів виділимо персоналізацію, як зростання ролі особистостей у поступі людства. Це означає, що сучасний поступ людства залежить не так від успішного функціонування якихось інституцій, як від особистісної життєдіяльності та позиції, силі волі й можливості вплинути на ситуацію безлічі особистостей, що вільно беруть на себе відповідальність за розбудову майбутнього. Майбутнє в його якісних характеристиках визначається тим, якими є ці особистості, скільки їх є, яким набором базових, зокрема й духовних цінностей вони володіють, і наскільки вони спроможні щось дійсно побудувати. Мова, звичайно ж, іде про громадянське суспільство та його персональних свідомих представників.

Пам’ятаємо, що релігійні організації отримали шанс вільно опікуватись духовним зростанням громадян України ще 25 років тому. Тож сподіваємось, що наявність в Україні громадянського суспільства, з його ціннісно-вмотивованими та духовно вкоріненими особистостями, також і їхня заслуга.

Оксана Гаркуша

http://risu.org.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/