Головна

«Пресвітер це не функціонер»

1c4e455c65d56e63ffbe535599de7943Сьогодні, 8 грудня 2016 року, в урочистість Непорочного Зачаття Богородиці, Ватикан проголошує новий документ, що регулюватиме питання, пов’язані з вихованням (формацією) майбутніх священиків.

Документ називається «Дар покликання до священства». Про його зміст розповів ватиканській щоденній газеті «L’Osservatore Romano» префект цього дикастерію, кардинал Беньяміно Стелла.

— Конгрегація у справах духовенства промульгує нове Ratio fundamentalis institutionis sacerdotalis, яке є новим знаряддям для формації священиків. Чому виник новий документ стосовно виховання майбутніх священиків та які чинники надихнули його приготування?

— Останнє за часом Ratio fundamentalis вийшло 1970 року, а його актуалізацію зробили 1985?го. Між цими роками, як відомо, насамперед внаслідок швидкої еволюції, якої невпинно зазнає наш світ, змінилися контексти — історичний, суспільно-культурний, церковний, — у яких священик покликаний реалізовувати місію Христа і Церкви. Це, своєю чергою, викликало значущі зміни в інших аспектах: образ або бачення священика, духовні потреби Люду Божого, виклики нової євангелізації мова комунікації тощо. Отож нам видалося, що формація священиків має бути заново відповідним чином підтримувана, відновлена та належно оцінена. Завдяки сповненим духа і пророцтва словам ми були заохочені й натхнені вченням Папи Франциска. Папа часто звертався до священиків, нагадуючи їм, що пресвітер це не функціонер, а помазаний пастир для Божого Люду, пастир зі співчутливим і милосердним серцем Христа для втомлених і змучених людських натовпів. Слова й нагадування Святішого Отця, що з них деякі стосувалися спокус, пов’язаних із грошима, авторитарним звершенням влади, юридичною суворістю або пихою, показують нам, що турбота про священиків та їх формацію становить фундаментальний аспект церковного служіння цього понтифікату й повинні ставати такими для кожного єпископа і помісної Церкви.

— Які оновлення є у щойно промульгованому Ratio fundamentalis?

— На початку я б хотів зауважити, що в житті Церкви оновлення ніколи не відділені від Традиції, але інтегрують і поглиблюють її. Коли вслуховуєшся у голос Святого Духа — вчишся дивитися в майбуття, але водночас використовуєш наявний спадок. Тому Ratio fundamentalis використало зміст, методи і вказівки стосовно формації, які вже існують, актуалізуючи їх та впроваджуючи нові елементи. У документі, зокрема, є вказівки, запропоновані Апостольським повчанням Pastores dabo vobis від 1992 року, стосовно інтегральної формації, тобто здатної зважено поєднувати людський вимір із духовним, інтелектуальним та душпастирським, на шляху педагогіки поступової і допасованої до індивідуальних потреб кандидата. Стосовно першого виміру — людського — особливим чином було наголошено, що неможливо бути священиком без єдності розуму й серця, а також без зрілості почуттів, і що кожний брак чи нерозв’язана проблема з цього погляду може становити серйозну небезпеку як для самого семінариста, так і для Люду Божого. Беручи до уваги позитивні ефекти, які випливають із пропедевтичного періоду на початку семінарійної формації, уже перевіреного протягом певного часу в різних місцевих реаліях, текст підкреслює його значення та доконечність заради старанної верифікації та добору кандидатів. Далі, в аспекті розпізнання покликань, документ сильно підкреслює, що єпископи й форматори мають величезну відповідальність і покликані до належної чуйності при перевірці придатності кандидатів, яка має звершуватися без поспіху та поверховості. У цьому напрямку Ratio намагається подолати деякі автоматичні дії, що мали місце у минулому. Виклик становить пропозиція інтегральної формації, яка б допомагала людині дозрівати у кожному аспекті та сприяла би остаточній оцінці, зробленій на підставі цілого формаційного процесу. Отож, окрім уже відомої номенклатури, яка ділила формаційний шлях на «етап філософського навчання», «етап теологічного навчання» та «пасторальний етап», було ще додано «етап буття учнем», «етап уподібнення до Христа» й «етап синтезу покликання», яким відповідають формаційні матеріали, скеровані на те, щоби кандидат уподібнювався до Доброго Пастиря. Коротше кажучи, аби бути хорошим священиком, — окрім того щоби скласти всі іспити, треба посідати доведену людську, духовні та душпастирську зрілість. Я не мушу додавати, що текст представляє також інші, менш значущі оновлення стосовно способу підходу до питань, використовуваної мови, запропонованої формаційної методології, та внеску, який, загалом беручи, цей документ отримує насамперед із актуального папського вчення.

— Які Ви б могли назвати найважливіші слова, ключові, що вказують на глибину бачення нового Ratio, окрім осібних оновлень?

— Я б вибрав щонайменше три. Перше з них це слово «людяність». Я певен, що необхідно постійно наполягати на доконечності супроводу семінаристів у процесі зростання, який зробив би з них у підсумку особистості по?людськи врівноважені, сповнені внутрішнього миру, сталі. Тільки тоді ми можемо мати священиків приємних, справжніх, вірних, внутрішньо вільних, емоційно стабільних, здатних установлювати погідні контакти з людьми, і щоб вони жили згідно з євангельськими радами, були позбавлені суворості, облуди і бездумності. Ratio наголошує на значенні такого людського супроводу, який допоміг би у розвиткові зрілої особистості й гарантуванні кандидатам належної психоафективної рівноваги.

Друге слово — «духовність». Її ніколи не можна вважати довершеною. Усвідомлення священицької тотожності повертається, коли існує розуміння, що священик це не людина «акту», не лідер чи релігійний організатор, не функціонер sacrum, а учень, закоханий у Господа, чиє життя й служіння будується на інтимному зв’язку з Богом та на вподібнюванні до Христа, Доброго Пастиря. Тільки таким чином — турбуючись про духовне життя, за відповідної дисципліни і присвяченого часу — можна подолати сакральне або бюрократичне бачення служіння, й ми зможемо мати священиків, захоплених Євангелієм, здатних «слухати разом із Церквою» та як Ісус, «самарян» співчутливих і милосердних.

Третім словом, я би сказав, є «розпізнання». Кожен, хто слідує шляхом Євангелія і занурюється у життя Святого Духа, переступає однаковою мірою як ідеологічний, так і ригористичий підхід, відкриваючи, що життєві процеси й ситуації не можуть бути класифіковані відповідно до жорстких зразків або абстрактних принципів, але вимагають уважного слухання, діалогу та інтерпретації порухів серця. Привілейованим місцем дозрівання мистецтва розпізнань є, безумовно, особистий супровід, зокрема через духовне керівництво. Воно становить фундаментальний обшир, який вимагає щирості й відвертості кандидатів та компетентності й доступності їхніх форматорів у наданні часу та необхідних знарядь. Розпізнання це дар, який душпастирі повинні використовувати для саме самих, а ще більше — у душпастирських середовищах, аби товаришувати у найбільш складних життєвих ситуаціях і правильно їх прочитувати, бо цим не раз сильно поранені, затавровані, обтяжені ті, хто ввірений нам. Папа Франциск, промовляючи на останньому зібранні єзуїтів, висловив занепокоєння з цього погляду. «Я відзначаю, — сказав він, — брак розпізнання у формації священиків. Ми насправді ризикуємо призвичаїтися до того, що щось є “або біле, або чорне”, й до того, що згідне з законом. Ясно одне: сьогодні до певного числа семінаристів повернулася деяка зашкарублість, яка не близька розпізнанню ситуації». Головний виклик, що його Ratio прагне прийняти, — це те, що нам запропонував Папа Франциск: формувати священиків, «далекозорих у розпізнанні».

— Що Ви, отче кардинале, як префект Конгрегації у справах духовенства, хотіли б сказати сучасним священикам?

— По-перше, я б хотів сказати, що величезна відповідальність, довірена мені у провадженні цього дикастерію, схиляє мене щодня до молитви за священиків. Чимало з них, за різних нагод, відвідують Конгрегацію. Ми стараємося їх прийняти, вислухати, зрозуміти їхні служіння та життєві ситуації, інколи делікатні, тяжкі або обтяжливі. Водночас ми знаємо, що чимало священиків із великодушністю й жертовністю віддають свої життя для проголошення Євангелія. Кожному з них я б хотів насамперед сказати: не знеохочуйтеся! Господь ніколи не підводить у своїх обітницях, і якщо Він вас покликав, то запалить над вами своє світло також і тоді, коли ви переживаєте темряву, безплідність, труднощі або тимчасові пастирські невдачі. Я б хотів також порадити священикам: нехай не згасає в вас здоровий неспокій, який підтримає вас у дорозі! Не занедбуйте молитви, піклуйтеся про свої внутрішнє життя, будьте відкриті на щоденну формацію і дозвольте себе підтримувати і повчати через душпастирське життя і Люд Божий. Ми повинні залишатися чуйними, як пропонує нам час Адвенту, аби не дозволити, щоб рутина і пересічність ослабили дар, що його дав нам Господь.

Для публікації документа ми вибрали урочистість Непорочного Зачаття, оскільки так, як Марія, ми були покликані очікувати на Господа, прийняти Його і «народити» для цілого світу, в упевненості, що «ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати і не потомляться, будуть ходити і не помучаться!» (Іс 40, 31).

За матеріалами: Go?? Niedzielny
Джерело: CREDO

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/