Великий піст і Причастя: Літургія Передосвячених Дарів
П'ятниця, 24 лютого 2017, 11:51
Терміном ”Літургія Передосвячених (Напередосвячених) Дарів” означається богослужіння, під час якого вірним подаються до причастя Святі Дари, освячені раніше на Літургії за чином святого Василія Великого або святого Івана Золотоустого.
Точного часу встановлення цієї відправи не знаходимо і в найстарших церковних рукописах. Однак, є певним той факт, що своїм походженням ця Літургія є дуже давньою і давність її сягає встановлення посту у перших віках Християнства.
Про початок походження такого Служіння свідчить звичай, що забороняв відправляти повну Божественну Літургію під час Великого посту. Це було пов’язано з тим, що Літургія носила характер торжественної богослужби та була завжди поєднана з христолюбними трапезами, званими аґапе. Така відправа не могла служитися у Велику Чотиридесятницю, у час покаяння та смутку. Сам піст проходив у довгих молитвах, роздумах та добрих і милосердних ділах. Про це говорив і Лаодикійський Собор у 364 році: “Дні Чотиридесятниці – це час покаяння. Тому кожен нехай роздумує над своїми беззаконнями та нехай уникає радісних торжеств, щоб не насичуватися ними перед часом “.
Був, однак, серед вірників звичай, як то нам свідчать святий Павло та Отці Церкви, приступати до святої Євхаристії при кожній Господній відправі. Та з постанням Великого посту всі Совершенні Євхаристійні Тайнодії заборонялися і лише у суботи та неділі дозволялося їх служити на згадку, як то говорив 1-й Нікейський Собор, радісних подій Старого і Нового Завіту. Тому, щоб вірні не залишалися без Святого Причастя на довгий час, було запроваджено служити відправу, на якій би подавалися Святі Дари до приймання.
Отже, головним чинником у виникненні Літургії Передосвячених Дарів стало Святе Причастя – джерело всіх благодатей та скріплення духовних сил, що так потребували вірні у боротьбі з гріховною тілесною натурою, особливо у часі Великої Чотиридесятниці: “Подай і нам, благий, – взиває священик у заамвонній молитві Літургії, – добрим подвигом подвизатися, час посту завершити, віру неподілену зберегти, голови невидимих зміїв сокрушити, і переможцями гріха явитись, та неосудно достигнути і поклонитись святому воскресінню “.
Старі класичні коментарі Літургії Передосвячених Дарів, а за ними також сучасні українські та російські, ставлять початок і заснування цієї Літургії на первісні апостольські часи, або й приписують її виникнення та походження самим апостолам. Це підтверджується літературними та літургійними пам’ятниками давнини. Святий Софроній, патріарх Єрусалимський /VII ст./, свідчить, що в його часі дехто говорив, що вона Якова, званого братом Господнім, інший казав – Петра, верховного апостола, приписували її й іншим. До імен Якова і Петра додавалося також ім’я апостола Марка, який уклав так звану Передосвячену Літургію для потреб Олександрійської Церкви, єпископом якої він був сам і для якої уклав і повний чин відправи Божественної Літургії. Приписування чину Літургії Передосвячених Дарів апостолам не піддавалося ніяким сумнівам, особливо в Олександрійській Церкві. Та й в Єрусалимській Церкві, де ця відправа користувалася великою пошаною, її беззастережно приписували апостолу Якову, першому єпископу Єрусалима. Так і поширилася практика вважати автором Літургії Передосвячених Дарів апостола Якова.
Цікавими є свідчення святого Прокла, Константино-польського архієпископа. Він говорить про те, що Василій Великий скоротив для Кесарійської Церкви чин відправи Передосвячених Дарів, приписуваний апостолу Якову. Разом з тим, він вніс до неї власні молитви і в такому виді подав для служіння в Константинопольській Церкві. Звідси вона була поширена по цілому Сході, витіснивши Літургію Напередосвячених Дарів апостола Якова. За деякими грецькими списками вона почала носити ім’я святого Василія Великого. Інші приписують авторство цієї Літургії святому Григорію Двоєслову, Папі Римському. Велика кількість сучасних критиків дуже скептично ставляться до цього авторства, а деякі навіть заперечують його. Слов’янські коментарі, натомість, з більшою чи меншою впевненістю приймають авторство Григорія Двоєслова. Приписуючи йому авторство, вони стверджують, що до часу Григорія Двоєслова Літургія була поширена лише в усному переданні, яке було різним у різних Церквах. Папа Григорій, будучи у Царгороді, записав її, а потім, трохи змінивши старий чин, подав, як один цілісний зразок до служіння у Вселенській Церкві. Таку думку про авторство цієї Літургії приймають також і греки.
Важко зараз прийти до остаточного правдивого рішення, хто насправді являється автором цієї давньої, знаної ще в первісних часах християнства великопосної відправи. Христова Церква з давніх-давен приписує її святому Григорію Двоєслову, папі Римському. Яскравим доказом такого свідчення є старовинні коментарі – рукописи, що підтверджують цю загальну думку Церкви. У відпустовій молитві, що читає священнослужитель при кінці відправи, згадується ім’я святого Папи, який поклав край різницям у служінні відправи, що мала кожна помісна церква, тим самим надаючи одночасно їй одність – це єдиний зразок для служіння в цілій Вселенській Церкві.
Час Служіння
Старі рукописи та коментарі Літургії Передосвячених Дарів твердять про те, що ця відправа служилася виключно лише у Велику П’ятницю. Цей звичай служіння практикувався як на Сході, так і на Заході. Але з часом, коли почали проводитися вселенські та помісні собори, цей день служіння на Сході занепав, а на Заході залишився незмінним аж до сьогоднішнього часу.
Радикальні зміни щодо служіння Літургії Передосвячених Дарів настали у 364 році, коли Лаодикійський, а потім і Трульський Собор /691 р./ своїми постановами заборонили відправляти повну Святу Літургію у часі Великої Чотиридесятниці. На цих Соборах було сказано, що в цей час належить служити Божественну Літургію лише в суботи та неділі, а в усі інші дні приписано відправляти Літургію Передосвячених Дарів. Винятком з цього правила став празник Благовіщення, на який Собор приписав служити Божественну Літургію, подібно як у суботи та неділі посту.
За цими рішеннями на Сході остаточно і вповні запанував звичай відправляти Літургію Передосвячених Дарів у всі алітургічні дні, включно з середою та п’ятницею сиропусного тижня, а також по понеділках і вівторках першого тижня посту. Але згодом, без будь-якої на то причини, спочатку у Царгородській Церкві, а потім і у всіх Слов’янських Церквах стратився звичай відправляти згадану Літургію у середу та п’ятницю сиропусного тижня, як також і у Велику П’ятницю.
На остаточне рішення щодо днів, у які слід відправляти Літургію Передосвячених Дарів, немалий вплив мав також і устав Єрусалимської Церкви. Саме від неї було взято звичай не служити в понеділок і вівторок першого тижня святої великої Чотиридесятниці жодних літургічних богослужінь. Причиною цього було те, що згаданий устав за старовинними звичаями своєї церкви приписував на ці два дні строгий піст для тіла, а слід за цим було прийнято і те, що потрібно такий самий піст зберігати також і для душі.
У пізніших століттях, у зв’язку з сильним послабленням ревності серед християн, через що вірні в часі Літургії вже не приступали так часто до св. Тайни Тіла і Крові, виник новий звичай відправляти Літургію Передосвячених Дарів лише два рази в тижні, а саме – у середи та п’ятниці. У такий спосіб понеділок, вівторок і четвер стали днями алітургічними, у яких не відправлялося ні Божественної Літургії, ні Літургії Передосвячених Дарів.
Тут потрібно зазначити і те, що відправляти Літургію Передосвячених Дарів лише у середи та п’ятниці в часі Великої Чотиридесятниці не було для Східньої Церкви ні чимось новим, ні чимось противним старовинним звичаям. Про звичай причащатися напередосвяченими Дарами у середи та п’ятниці, який існував на Сході, свідчать такі видатні Отці, як святий Василій Великий та святий Єроним.
У слов’ян звичай причащатися тільки у середи та п’ятниці ввійшов до вживання досить пізно. Літургікони, що беруть свій початок з XVII ст., приписують відправляти Літургію Передосвячених Дарів кожного дня в тижні святої Чотиридесятниці, а не лише в середи та п’ятниці. Цінним у цьому є свідчення одного з найвідоміших літургістів, доктора церковної історії, православного протоієрея Никольського. Він, подаючи докладний устав служіння Великопісної Літургії Передосвячених Дарів, зазначає, що на початку XX ст. у Києвопечерській Лаврі був старий звичай відправляти це богослужіння кожного дня великого посту, за винятком понеділка і вівторка першого тижня, Великої П’ятниці, Благовіщення та всіх субот і неділь. Згодом, як то подають нам пізніші устави, видані у Львові, було визначено служити Напередосвячену Літургію лише в середи та п’ятниці, а у Страстній Седмиці в понеділок, вівторок та середу.
З усього вищенаведеного можна зробити висновок, що Літургія Передосвячених Дарів свій основний розвиток і оформлення набула на Сході. Кожна Церква, яка відправляла цю великопосну богослужбу, у залежності від потреб вірних та місцевих звичаїв, проводила її в різні дні тижня. Головними уставами, котрими користувалася Вселенська Церква щодо служіння цієї відправи, були Константинопольський та Єрусалимський. Один і другий своїми викладами забороняли служити Літургію святого Василія Великого та святого Івана Золотоустого в часі Чотиридесятниці, базуючись на словах, виголошених на Соборі в Труллі в 691 році: “У всі дні посту Святої Чотиридесятниці, крім суботи і неділі і святого дня Благовіщення, свята Літургія нехай не правиться інша, як тільки Напередосвячених Дарів”.
У залежності від прийнятого кожною помісною церквою уставу, Єрусалимського чи Константинопольського, і відправлялася Літургія Передосвячених Дарів у визначені ним дні. Загального поширення дістав устав Єрусалимський, котрим і досі користується велике число Східних Церков. Він різнився від Константинопольського тільки тим, що приписував служіння лише у середи і п’ятниці, а не кожного дня, як то робив устав Константинопольський. Старовинна практика відправляти Літургію за Єрусалимським уставом привела Східні Церкви, що були з’єднані з Римським престолом, до служіння Літургії Івана Златоустого і у ті дні, які раніше були вільні від богослужіння – у понеділок, вівторок та четвер.
Джерело: За матеріалами часопису “Місіонар”