Четвер, 07 вересня 2017, 14:36

Цього річ ми відзначаємо 125-ліття з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого, ісповідника віри, в’язня сталінських лагерів, українця-патріота, незламного оборонця і будівничого Церкви, видатного вченого-богослова. А сьогодні день Його відходу по вічну нагороду до Господа, день його спочинку.

18 довгих років Блаженніший терпів голод і холод, тяжкі хвороби і моральне приниження, знущання кадебістів у сталінських лагерях. Він вижив і не зламався, навпаки – став сильнішим! Після звільнення зі сталінських лагерів немолодий уже митрополит Йосиф Сліпий зробив стільки, що іншим треба би було ціле життя.

Жага до науки

Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 року в невеличкому селі Заздрість, що на Тернопільщині. Змалку тягнувся до науки: студіював у Львівській Греко-Католицькій Духовній Семінарії, звідки його як перспективного студента вже на другому році навчання скерували до Іннсбрука в Німеччині для студій на філософському і теологічному факультетах тамтешнього університету.

Після отримання академічного ступеня доктора богослов’я, продовжив навчання у Григоріянському університеті та Папському Орієнтальному Інституті в Римі. Вивчав англійську, італійську, німецьку, польську, російську та французьку мови, латинською мовою написав наукову працю.

Повернувшись із Риму професором догматичного богослов’я, викладав у Львівській Духовній Семінарії, був співзасновником Богословського наукового товариства у Львові. Видавав квартальник «Богословія» і до 1939 року був його незмінним редактором.

У 1926 році Йосиф Сліпий номінований на ректора Духовної семінарії. Через два роки Митрополит Андрей Шептицький затвердив Статут Львівської Богословської Академії, а о. доктор Йосиф Сліпий став її ректором. Він продовжує наукову роботу: пише праці на теологічні, літературні та історичні теми, а також про мистецтво й церковне право. Видає серію «Праці греко-католицької академії». Незважаючи на війну, відновив діяльність Богословської Академії.

Таємна хіротонія

22 грудня 1939 року з благословення Папи Пія ХІІ і на прохання Митрополита Андрея Шептицького, о. ректор Йосиф Сліпий був хіротонізований архієпископом з правами наслідства. Хіротонія відбулася таємно.

«… в час гоніння свячення не є честю, а в першій мірі тягарем», – згадував Блаженніший Йосиф Сліпий.

Він не помилився. Вступивши у права митрополита після смерти Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року, вже через п’ять місяців Йосиф Сліпий був арештований НКВС.

Роки заслання

Протягом одного року і одного місяця тривало слідство: у Львові в тюрмі на Лонцького, у Києві в Лук’янівській в’язниці, у Москві на Луб’янці. За зачиненими дверима було винесено вирок військового трибуналу: 8 років сибірських лагерів.

«…їдуть на заслання… то триває місяцями. Заки каторжник приїде, то такий вимучений; при різних нагодах пересадки, різні сторожі, голод, холод… Приїде на етап страшно худий, виснажений, змучений і до рапавих дощок, зимних, як лід, прикутий. Вже, крім самого вигнання, та фізична мука добиває людину…»

Маріїнське Кемеровської области – тут мав запалення легенів і дизентерію (йому відмовлено в стаціонарному лікуванні і відіслано на подальший етап).

Боїми – тут зламав собі руку («іншим ламають ребра, а вам зломили тільки руку», – сказав лікар).

Місто Кіров у Росії – в групі на етап нараховувалося до 40 осіб, серед них троє священиків та два єпископи – Сліпий і Чарнецький.

І багато-багато інших лагерів…

Пересилки етапом для свідчень у суді, виклики на Комісію, де пропонують приєднатися до православ’я, обіцяють відновлення титулів і можливе надання найвищих духовних посад у Російській Православній Церкві. Митрополит Йосиф рішуче відмовився, після чого його відправили до будинку інвалідів. Верховний суд визнав Йосифа Сліпого особливо небезпечним злочинцем-рецидивістом і присудив наступних 7 років лагерів. Митрополита відправлено до Мордовії.

Однак, вірні Української Греко-Католицької Церкви та люди доброї волі по цілому світі виступали на захист Патріярха Йосифа Сліпого. 26 січня 1963 року за клопотанням Папи Івана ХХІІІ, котрий був канонізований цього року разом з Іваном Павлом ІІ, та Президента США Джона Кеннеді, Йосиф Сліпий був звільнений, без права повернення до України. У Москві, перед висилкою до Риму, він вимагає дозволу попрощатися з родиною. Під виглядом родини приїхав настоятель монастиря в Тернополі о. Василь Всеволод Величковський. У готельному номері Патріярх Йосиф Сліпий висвятив його на єпископа Луцького і призначив своїм місцеблюстителем.

Після звільнення

9 лютого 1963 року добровільний в’язень за віру Христову Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий фізично зморений, але душевно не зламаний прибув до Петрової столиці. Тут, у Римі, розпочався не лише новий етап у житті та діяльності Патріярха, але й нова сторінка в літописі Української Греко-Католицької Церкви, яку він відродив до життя своєю харизмою, непохитною вірою у Провидіння Боже, незламністю духу і стремлінням до великого – через терня до зірок.

«Вже в дорозі через Відень до Рима душевний біль не давав мені спокою, коли я думав про нашу Церкву і наш Нарід. Всі її досягнення і тисячолітня праця поколінь лежали в руїні. Сприймав я це як Божу волю у глибокій вірі, що всі історичні надбання, в тому числі також терпіння, не даремні: я вірив, що з руїн повстануть наша Церква і наш Нарід! З усіх сил намагався я шукати виходу з цього майже безвихідного становища, щоб підняти Церкву і Нарід з руїни, щоб їх відродити. Треба було знову починати працю відродження в самому корені, від самих основ. А основи я бачив в науці, молитві, праці і християнському праведному житті», – писав Патріярх Йосиф Сліпий у своєму «Заповіті».

Вимучений совєтськими лагерями, хворий і виснажений, маючи сімдесят один рік, Патріярх Йосиф Сліпий прибуває до василіянського монастиря Ґротаферрата в Італії, де розпочинає бурхливу діяльність. Найперше він зустрівся з Папою Іваном ХХІІІ, щоб подякувати за своє звільнення. При зустрічі дарує мапу СРСР з позначенням тих концлагерів, у яких він перебував.

11 жовтня 1963 року Йосиф Сліпий виступив на ІІ Ватиканському Соборі у присутності 2500 делегатів з усього світу, котрі вітали нашого митрополита стоячи. Йосиф Сліпий закликав піднести Українську Греко-Католицьку Церкву до Патріяршої гідности. Собор одностайно його підтримав.

Того ж року митрополит отримав титул Верховного Архієпископа, затверджений Папою Павлом VI. Кардинальський титул Йосиф Сліпий отримав таємно 1949 року і урочисто 22 лютого 1965 року. Він став четвертим кардиналом за всю історію України. Член Конгрегації Східних Церков.

Єднав в розсіянні сущих

Патріярх дуже багато подорожував – відвідував розсіяних по світу українців, щоб нав’язати з ними євхаристійне спілкування та пожвавити церковно-релігійне життя. Всього протягом п’яти років він відвідав 14 країн, де жили українці: Канада, США, Колумбія, Венесуела, Перу, Аргентина, Парагвай, Бразилія, Австралія, Нова Зеландія, Німеччина, Еспанія, Португалія, Англія, Франція, Австрія, Індія, Мальта. Приїзди Блаженнішого Верховного Архієпископа, Кардинала Кир Йосифа Сліпого викликали великі зрушення як серед українських громад, так і серед мешканців країн, куди він приїжджав.

Леонід Рудницький, Голова Релігійного Товариства Українців Католиків «Свята Софія» США, світової слави професор, філолог, академік Національної Академії Наук України, співробітник та співредактор численних американських і українських енциклопедій, колишній ректор Українського Вільного Університету в Мюнхені, очільник Наукового Товариства імени Тараса Шевченка в Америці згадує, що Йосиф Сліпий – це постать, яка викликала утвердження українців у цілому світі. Він був об’єднуючим чинником. Його шанували всі. Може, дехто і не любив, але шанувати мусіли, бо в ньому було ісповідництво віри, незламність характеру. То була унікальна постать.

Головною ціллю, яку поставив перед собою Патріярх, було єднати в розсіянні сущий народ, як це написано перед входом до будинку Українського Католицького Університету в Римі, що його заснував Блаженніший. Патріярх Йосиф постійно трудився для свого народу і вірив у його світле майбутнє.

Нічого про нас без нас

Початок шістдесятих років минулого століття – це був час протистояння між Сходом і Заходом, період «холодної» війни. «Відлига», яка почалася за Хрущова, ввела в оману деяких західних політиків та церковних діячів. Вони мали надію, що Совєтський Союз змінився, а що був він потугою, то намагалися утримувати з ним радше нейтральні взаємини, шукали якщо не зближення, то принаймні порозуміння. Власне такою була «остполітік», яку розпочав новообраний папа Іван ХХІІІ. Він навіть запросив на ІІ Ватиканський Собор спостерігачів від Московської  патріархії, приймав у Римі достойників з Москви, серед інших – зятя й дочку Хрущова. Він щиро вірив, що завдяки «остполітік» Ватикану Росія стане християнською, а може й католицькою.

Патріярх Йосиф Сліпий, котрий на власній шкірі сповна відчув усі принади дружньої Москви, не мав ілюзій щодо напрямних совєтської ідеології. У Римі він боровся проти поступок Москві.

Йосиф Сліпий застерігав Папу від запопадливої постави щодо комуністів і всіма силами боровся за права своєї Церкви, щоб вона не стала розмінною монетою у пошуках зближення з Москвою.

«Історія не знає більшої несправедливости від тієї, що її заподіяно українському народові, Церкві», – сказав він на Папському Синоді Єпископів у 1971 році.

Кардинал Сліпий просив наступника Івана ХХІІІ – Папу Павла VI і поновив це прохання Папі Іванові Павлові ІІ не приносити України в жертву при пошуках контактів з Москвою: «Nihil de nobis sine nobis» (Нічого про нас без нас).

За патріархат

Голос Патріярха лунав по всьому світу, особливо після його приїзду до Риму, під час ІІ Ватиканського Собору. Це був найважливіший дотеперішній собор в історії Вселенської Церкви, а виступ Йосифа Сліпого на тому Соборі став сенсацією, котра поставила Українську Церкву на світовий форум. Блаженніший вперше перед таким високим зібранням висловив тезу про надання нашій Церкві патріархату. У 1969 році 19 із 21 єпископів УГКЦ звернулися до Папи з проханням присвоїти титул Патріярха Йосифові Сліпому. Відповідь прийшла через два роки. На жаль, вона була негативною.

У 1973 році на Святій Літургії в Римі у Соборі Св. Петра отець Гриньох, колишній капелян ОУН-УПА, грецькою мовою вперше пом’янув Йосифа Сліпого як Патріярха. З того часу всі церкви виголошували такий титул.

24 березня 1980 року Папа Іван Павло ІІ скликав Надзвичайний Синод українських єпископів, на якому Філядельфійського митрополита Івана Мирослава Любачівського проголошено коад’ютором Патріярха Йосифа Сліпого.

Того ж року стараннями Патріярха відбувся черговий Синод УГКЦ, на якому ухвалено Деклярацію про неканонічність і недійсність рішень Львівського псевдособору 1946 року про ліквідацію УГКЦ.

Діяльність у Римі: великий будівничий

Приїхавши до Риму, він розгорнув надзвичайно активну діяльність.  Дуже багато працював і вимагав цього від інших.

Кардинал Йосиф Сліпий створив у Римі острівець українства, цілий комплекс релігійних, наукових та культурних закладів, якого дотепер не має жодна меншина у Вічному Місті.

Уже кілька місяців після свого звільнення, 25 листопада 1963 року Патріярх видав грамоту про заснуванняУкраїнського Католицького Університету ім. Папи Климентія. Йосиф Сліпий дуже великого значення надавав науці – він розумів, що це – найважливіше в суспільному житті українців.

Разом з тим, відновлено Богословське Наукове Товариство і видання журналу «Богословія». Через два роки з благословення Патріярха у Римі відкрито осередок ченців студійського уставу.

У 1967 році відновлено храм святих Сергія і Вакха, створено першу в Італії українську греко-католицьку парохію. Ще через два роки посвячено величний Собор Святої Софії в Римі.

«…завдяки жертвам цілого українського Божого люду, зокрема його мирянства, і моїм смиренним трудом здвигнувся Український Католицький Університет – вогнище науки, Собор Святої Софії – знак і символ незнищимости Божого храму НА Землі, місце молитви, монастир Студитів – вічно горючий острівець християнської праведности і східного християнського монашества і благочестя» (Патріярх Йосиф Сліпий).

Український Католицький Університет

Відкриваючи у Римі Український Католицький Університет, Патріярх ставив перед цим навчальним закладом дуже високу ціль – єднати в розсіянні сущий народ. Саме це гасло прикрашає головний вхід до будинку УКУ в Римі. Він мав намір створити духовно-науковий осередок для українського народу в центрі християнського світу і тим самим уможливити йому плекати свою культуру поза межами України, готувати народ до тієї хвилини, коли Україна стане незалежною. Він непохитно вірив, що така хвилина настане, але, на жаль, не дочекався її. Подібно як Мойсей дійшов до землі Ханаану, а тоді Господь покликав його до себе. Блаженніший бачив велику потребу у співпраці, навіть у поєднанні Церкви зі світом науки. Він постійно трудився для свого народу і вірив у його велике майбутнє. Він пояснював скептикам, котрі запитували, навіщо друкувати так багато книжок, що це потрібне для України.

Новостворений Університет був витвором Патріярха Сліпого. Так, як колись Петро Могила творив свою Академію, так Сліпий по цеглинці будував УКУ: він збирав матеріальні засоби, ретельно підбирав викладацький склад, навіть визначав програму деяких дисциплін. Уже на десятий рік діяльности в УКУ працювало п’ять факультетів:    богословії,  філософії і гуманітарних наук, математики і природничих наук, права і суспільних наук,  медицини.

При Університеті організована бібліотека з рідкісними виданнями, а також Музей, заснований самим Патріярхом, що займає 52 кімнати Архиєпископського двору. Дбаючи про виховання католицького священства, Блаженніший прагнув навчати майбутніх священиків цінувати красу, розумітися у мистецтві. Він мав своєрідну програму естетичного виховання студентів. Сам Патріярх ретельно поповнював збірку Музею, привозячи все нові й нові експонати зі своїх численних подорожей по світі. Уже в 1976 році Музей займав 53 кімнати і нараховував 10000 експонатів.

Свята Софія

Ще будучи у Львові, Йосиф Сліпий мріяв створити український культурний центр, збудувати нову церкву, але здійснити задум перешкодила війна. Тому, приїхавши до Риму, Блаженніший одразу взявся до будівництва храму Святої Софії, що став увінчанням українського культурного центру. У цій пречудовій церкві Блаженніший Кир Йосиф Сліпий прощався зі своїми вірними. Він помер 7 вересня 1984 року. З приводу смерти нашого Патріярха у Ватикані був оголошений 40-денний траур. Попрощатися з покійним Патріярхом прийшов Папа Римський Іван Павло ІІ, який високо цінував Блаженнішого, а по смерти порівняв його мученицьке життя з Христовими муками.

Патріярх Йосиф Сліпий був великим візіонером, невтомним трудівником, він реалізовував ідеї, які багато хто вважав утопічними, неймовірними. Для добра нашої Церкви і Українського Народу він працював, не шкодуючи сил, здоров’я і життя.

7 вересня 1984 року Патріярх Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Йосиф Сліпий відійшов на вічну службу до нашого небесного Отця. У квітні 1991 року реабілітований посмертно, а 27 серпня 1992 р. його тлінні останки перепоховані у крипті Собору Св. Юра у Львові, поряд з могилою його великого вчителя і попередника Митрополита Андрея Шептицького.

Патріярх помер, але його ідеї і справи до сьогоднішнього дня живуть і служать українцям по всьому світу.

http://sobor-svyura.lviv.ua/