Головна

120-ліття від дня народження Станіслава Вінценза

Наприкінці вересня в містах Івано-Франківську та Коломиї розпочалися заходи по відзначенню 120-ліття від дня народження польського письменника Станіслава Вінценза, який у своїй творчості оспівав Українські Карпати та їхніх мешканців, зокрема, побут і духовний світ гуцулів. Станіслав Вінценз народився 30 листопада 1888 року в гірському селі Слобода Рунґорська на Гуцульщині, а помер 29 січня 1971 року в Швейцарії. У Прикарпатському національному універсиетті імені Василя Стефаника та в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Йосафата Кобринського відбулася міжнародна наукова конференція, під час якої науковці з України та Польщі відзначали гуманізм Станіслава Вінценза, його тісні зв'язки з духовенством народів, які жили на Гуцульщині. Ще у 1956 році Станіслав Вінценз зробив свій внесок до процесу беатифікації львівського греко-католицького митрополита Андрея Шептицького, написавши твір «Луни з Чердака».

З нагоди 120-ліття від дня народження Станіслава Вінценза у коломийському костелі св. Ігнатія Лойоли була відправлена Служба Божа. Роботу конференції поблагословили греко-католицький і православний священики. Були покладені вінки і квіти до пам'ятного знаку на місці садиби Вінцензів у Слободі Рунґорській.


Для Радіо Ватикану, Костянтин Чавага

За матеріалами: http://www.radiovaticana.org/

Короткий екскурс в історію

Українського письменника, співця Гуцульщини Станіслава Вінценза. Літературознавці знають, що він один з небагатьох хто прославив міфічний край Прикарпаття на весь світ.

- Я, виявляючи свої почуття до українського народу, не можу зробити нічого кращого, як офірувати йому свою книжку. Аби він повернув собі те, що є його власністю і що має тепер далеко не кожен із європейських народів - так писав письменник у 1969 році про гуцульський епос. Вінценз вважав, що колорит Гуцульщини унікальне народне явище, яке не використати у літературі просто неможливо.

Осіннього та вже доволі холодного дня, 30 листопада 1888 року, в селі Слободі Рунгурській в родині Фелікса Вінценза народився хлопчик, нарекли його Станіславом. Сьогодні рідне село письменника перейменовано на Слобода це - Коломийський район. Коріння Станіслава Вінценза було польсько-французьким та більшу частину свого життя він прожив на Гуцульщині. Відому тетралогію "На високій полонині" - присвятив тільки їй. Цю повну таємниць землю він полюбив змалечку, коли нянька-гуцулка Палагна розповідала йому заворожуючи історії, які потім чарували юне серце, з яких і черпав натхнення.

Сім'я не була бідною. Дід і батько хлопчика володіли місцевими нафтовими родовищами, родинний бізнес ріс, успадкував його і Станіслав Вінценз. Але по-справжньому він уславився у світі літератури. Кмітливого підприємця з нього таки не вийшло.

Малий Станіслав ріс у селі Криворівні, у діда за материною лінією. Навчився розмовляти по-гуцульськи, розуміти звичаї, прикмети цього народу, багато спілкувався з простими людьми. Усім своїм нутром він вбирає їхнє життя. Молодий Вінзент виріс у горах, набрався сили духу від них, він захоплюється історіями про відважного Довбуша.

Навчався у Коломийській гімназії. Після закінчення Станіслав Вінценз вступає у Віденський університет, де в 1914 р. захистив докторську дисертацію на тему: „Філософія релігії Гегеля".

- Мабуть, кожен, хто з діда-прадіда живе на якійсь одній території: чи гуцул, чи кашуб, чи секлер, чи будь-хто інший, не зможе достеменно описати життя і звичаї свого етносу. Безперечно, така людина володіє неабияким розумінням і баченням усього того, що творить його історію і побут, але вона не надає значення окремим нюансам: не тому, що вважає їх несуттєвими, чи не вартими уваги, а тому, що просто не помічає їх, бо вже надто зрослася і зжилася з ними, - вважає історик літератури Андріана Ємчук. - Інша річ, коли на все це погляне людина, яка, як і Вінценз, хоча й народилися і зростала між носіями традиції, усе ж інша, має власне бачення, сприйняття та розуміння того, що відбувається довкола. Певно, всім нам відома повість "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського, а більшість переглядали її блискучу екранізацію, створену Сергієм Параджановим. Ця стрічка отримала низку престижних міжнародних нагород та увійшла до класики українського кінематографа. Хтось, мабуть, заперечить, що хто-хто, а Михайло Коцюбинський таки був українцем. Безперечно, але не гуцулом, як і вірменин Параджанов. Попри все це, їхні твори стали класикою.

У 1931 - 1935 роках у швейцарському місті Берні Вінценз працював над твором „На високій полонині", що вийшла 1936 року у Варшаві. То була перша книжка багатотомного полотна про Гуцульщину та її талановитих мешканців. Один із розділів цього твору присвячений Олексі Довбушу. У Варшаві видання отримало схвальні відгуки критиків.

"На високій полонині" - не єдиний твір у доробку письменника. Його перу належать також книги есе "Діалоги з совєтами". Видання описує перебування в радянській тюрмі після окупації Західної України у 1939 році та розмови з солдатами й офіцерами в Угорщині, де Вінценз перебував на еміграції в роки Другої світової війни, "На боці пам'яті", "З перспективи мандрівки" і "На боці діалогу".

Та все-таки письменника визнано авторитетним знавцем Гуцульщини.

Він був особисто знайомий з Іваном Франком, якого глибоко і щиро любив і котрий залишився в його пам'яті „як людина правди" та „як будитель". У „спогадах про Івана Франка" письменник писав, що вже в гімназії „підпав під вплив Франка", і „не одна поезія Франка промовляла до мене і залишилася у моїй пам'яті". Далі Вінценз уточнив: „ ... пам'ять про Франка промовляє до мене не тільки політично, суспільно і навіть героїчно, але й ... літературно".

У 1936 році біля садиби батька у Слободі-Рунгурській Станіслав Вінценз на власні кошти спорудив пам'ятник поетові. З кам'яної брили витесали обеліск, в який вмурували мармурову таблицю. На ній був напис українською і польською мовами: „Вірою в силу духа, рядки з поеми Франка „Мойсей". Пам'яті Івана Франка, сина цієї землі".

Під час війни мармурову таблицю було знищено. Тепер вона відновлена. Станіслав Вінценз писав, що його призначення „відкривати світові барви та історію Гуцульської Верховини".

Після того як письменник зумів втекти з Угорщини він всього на рік поселяється у німецькому Кваккенбрюку, потім у Греноблі Франція.

Останні роки свого життя провів у Швейцарії. Мабуть, місцева природа чимось нагадувала йому рідні Карпати. Та швейцарське селище Лазанна було тільки блідою тінню Гуцульського краю.

Анастасія ПЕТРІВ

За матеріалами: http://news.salonplus.if.ua/arhiv/arhiv21618.html

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/