У парку (14 січня)
Понеділок, 14 січня 2013, 02:36
Дитина хотіла пізнати Бога. Вона знала, що треба довго мандрувати, аби добратися туди, де перебуває Бог. Тому одного дня поклала до свого кошика тістечка, варення, сік і рушила на пошуки Бога. Дитя пройшло десь зо триста метрів і побачило стару жінку, яка сиділа у парку на лавці. Жінка була сама, вона спостерігала за голубами.
Дитина сіла поруч із жінкою і відкрила свій кошичок. Хотіла напитися соку, та оскільки виглядало, що старенька голодна – одне тістечко запропонувала їй.
Старенька із вдячністю його взяла – й усміхнулася. У неї був чудовий усміх, і дитина подарувала їй друге тістечко, аби ще раз цей усміх побачити.
Дитина була захоплена. Вона залишалася там доволі довго, їла й усміхалася.
Надвечір дитя, уже стомлене, підвелося, аби йти додому, та спершу кинулося до старенької й обійняло її. Вона теж пригорнула дитя і подарувала йому пречудовий усміх.
Дитя повернулося додому. Тільки-но відчинивши двері, побачило матусю. Матуся здивувалася на вигляд його обличчя, сповненого щастям, і спитала:
– Синку, що ти сьогодні зробив, що такий щасливий?
– Я сьогодні полуднував з Богом! – відповів хлопець.
І заки мати встигла щось сказати, додав:
– Знаєш, у Нього найчудовіша посмішка з усіх, які я бачив!
Старенька також повернулася додому, переповнена щастям. Її сина здивував мир і спокій на її обличчі, отож він спитав:
– Мамо, що ти робила сьогодні, що почуваєш себе такою щасливою?
Старенька відповіла:
– Сьогодні у парку я полуднувала з Богом!
І заки син щось сказав, додала:
– Знаєш, Він молодший, ніж я собі гадала!
Знаєте, Бог молодший, ніж ви собі гадаєте, і в Нього чудовий усміх...
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро