«Боже ім’я – Милосердя» /4/
П'ятниця, 25 березня 2016, 10:20
Продовжуємо гортати сторінки книги-інтерв’ю «Боже ім’я – Милосердя», що є записом розмови Папи Франциска з італійським журналістом Андреа Торніеллі. У першому розділі, який має назву «Час милосердя», Святіший Отець ділиться досвідом особистих стосунків з Божим милосердям.
Андреа Торніеллі попросив співрозмовника поділитися тим, хто йому спадає на думку, коли він замислюється про «милосердних священиків», чи то тих, яких зустрів на своєму життєвому шляху, чи тих, приклад яких є джерелом натхнення. Відповідаючи, Папа сказав, що таких було багато…
Згадавши про деяких з-поміж тих, яких особисто знав, Святіший Отець далі розповів, як свого часу прочитав проповідь тодішнього кардинала Альбіно Лучані (пізнішого Папи Івана Павла І) про о. Леопольда Мандіча, тоді щойно беатифікованого Павлом VI:
«Всі ми є грішниками, і це добре розумів отець Леопольд. Слід прийняти цю нашу сумну дійсність. Ніхто з нас не може надовго уникнути якихось малих чи великих помилок. “Однак, – як казав святий Франциск Сальський, – якщо ти маєш віслюка і він по-дорозі падає на бруківку, що слід чинити? Невже ти починаєш дубцем рахувати йому ребра, вже і так доволі нещасному. Краще взяти його за вуздечку, промовляючи: Вставай, йдемо далі, і будь уважним”. Таким був метод отця Леопольда, який він постійно застосовував. Один священик, мій приятель, – розповідав кардинал Лучані, – який ходив до нього сповідатися, сказав: “Отче, Ви надто поблажливий. Я охоче сповідаюся у Вас, але мені здається, що Ви надто поблажливий”. А отець Леопольд відповів: “Але хто ж був поблажливим, мій сину? Поблажливим був Господь; хіба ж я помер за гріхи. Що може бути поблажливішим від Його ставлення до розбійника та до інших…”».
Папа Франциск згадав про ще одного священика, приклад якого дуже вплинув на нього. Це був о. Хосе Рамон Арісті, що помер 1996 року, проживши понад 90 років. Він також був великим сповідником, до якого приходило багато людей та священиків.
«Коли він сповідав, то давав каяникові тримати в руках хрестик зі своєї вервиці, потім вживав його, відпускаючи гріхи і, врешті, давав поцілувати», – розповів Святіший Отець, додаючи, що після смерті священика цей хрестик потрапив до нього, тодішнього єпископа-помічника Буенос-Айресу, і від того часу він носить його на своїх грудях. «Коли до мене приходить якась лиха думка про когось, я підношу руку й доторкаюся до цього хрестика. Це мене заспокоює».
«На вашу думку, чому в цей наш час, сучасне людство аж настільки потребує милосердя?» – запитував далі Андреа Торніеллі, на що Папа відповів: «Тому що людство є пораненим, тому що носить у собі глибокі рани. Воно не знає, як їх вилікувати, або навіть не вірить у те, що їх можна зцілити».
За словами Святішого Отця, мова йде не лише про «соціальні недуги чи людей, поранених бідністю, суспільним виключенням та різними формами рабства, притаманними третьому тисячоріччю». Адже також і релятивізм «дуже ранить людей». «Це людство, – наголосив він, – потребує милосердя. Папа Пій ХІІ півсторіччя тому сказав, що трагедією нашого часу є втрата відчуття гріха, усвідомлення гріха. Сьогодні до цього додається драма вважати наше зло, наш гріх, чимось невиліковним, чимось, що неможливо зцілити та простити. Бракує конкретного досвіду милосердя».
За словами Наступника святого Петра, причиною слабкості, притаманної нашому часові, є віра у те, що не існує можливості для надолуження, руки, яка тебе підведе, спасенних та прощаючих обіймів. «Ми потребуємо милосердя. Ми повинні запитувати себе, чому стільки людей, чоловіків і жінок, молодих і старших з кожного суспільного прошарку сьогодні вдаються до ворожбитів та ворожок?» – наголосив Папа, цитуючи англійського письменника Честертона: «Неправда, що той, хто не вірить в Бога, у ніщо не вірить, тому що він починає вірити в усе».
«Але ж такі явища, як чаклуни та ворожки були завжди присутні протягом історії людства», – зауважив журналіст, на що Святіший Отець відповів: «Так, але не було стільки людей, які шукали в них духовного здоров’я і зцілення. Люди шукають насамперед когось, хто їх вислухає, – додав він. – Когось, хто буде готовий віддати свій час, аби вислухати їхні проблеми і труднощі. Я це називаю “апостолятом слухання”, який є дуже важливим».
У цьому контексті Глава Католицької Церкви звертається до сповідників: «Говоріть, терпеливо вислуховуйте, насамперед, кажіть людям, що Бог їх любить. А якщо сповідник не може дати розгрішення, то нехай пояснить чому і, в будь-якому випадку, дасть благословення. Божа любов існує також і для тих, хто не може отримати Святе Таїнство: також і цього чоловіка чи жінку, цього юнака чи дівчину Бог любить та шукає їх, також і вони потребують милосердя. Будьте лагідними з цими людьми. Не віддаляйте їх, бо люди дуже страждають. Бути сповідником – велика відповідальність. Сповідники мають перед собою загублених овечок, яких Бог дуже любить, і якщо не дати їм відчути Божу любов і милосердя, вони відійдуть і вже, можливо, ніколи більше не повернуться».
У цьому контексті Папа Франциск розповів про випадок, який трапився у його родині, коли його племінниця взяла цивільний шлюб з розлученим чоловіком, не дочекавшись завершення процесу визнання недійсності попереднього шлюбу. «Цей чоловік був дуже релігійним. Він кожної неділі, приходячи на Святу Месу, також ішов до сповідальниці та казав священикові: “Я знаю, що Ви не можете дати мені розгрішення, але я вчинив такі і такі гріхи. Прошу Вашого благословення”. Такою є релігійно сформована людина», – зауважив Святіший Отець.
http://oranta.org/index.php?option=com_content&view=article&id=3067:2016-03-22-20-18-55&catid=30:hrystyjanske-vchennia-cat&Itemid=37
http://oranta.org/index.php?option=com_content&view=article&id=3069:2016-03-23-20-33-36&catid=30:hrystyjanske-vchennia-cat&Itemid=37