Головна

Святий священномученик Йосафат

"Світильником світлим ти засіяв, священномучениче Йосафате, бо як пастир добрий віддав життя своє за вівці"(Тропар празника).

Празник святого священномученика Йосафата для вірних Української Католицької Церкви особливо дорогий, світлий і радісний, бо це празник нашого українського святого, празник нашого брата по крові й кості, празник великого апостола й мученика за святу віру й єдність Церков.

Та не тільки наша Церква, але й ціла Католицька Церква його почитає, його славить, до нього молиться, на його честь будує святині, а його мощі спочивають у серці християнсько-католицького світу, у базиліці святого апостола Петра в Римі. Святий Йосафат - це перший український святий, якого канонізувала Католицька Церква, йому і його мученицькій крові ми завдячуємо, що сьогодні визнаємо правдиву Христову віру та що ми члени правдивої Христової Церкви.

Не думаємо пригадувати тут історію його життя, канонізації чи культу, але радше хочемо звернути увагу на знаменні риси його особи й характеру, за які свята Церква його канонізувала та вписала до переліку святих мучеників. Особу святого Йосафата можна окреслити трьома словами: Він - святий, він - апостол, він - мученик.

СВЯТИЙ ЙОСАФАТ - КАНОНІЗОВАНИЙ СВЯТИЙ

У небі є тисячі й тисячі різних святих. Це безіменні святі. Та маємо рід святих, які за земного життя відзначилися великою святістю і геройськими чеснотами любови Бога і ближнього, яких Господь Бог після їхньої смерти прославив чудами, а свята Церква винесла їх на престоли святих і доручила їх почитати. Таких святих звемо канонізованими. І до них якраз належить наш священномученик Йосафат.

Він вступив на дорогу святости ще малим хлопчиною від хвилини, коли з Христового Розп'яття впала іскра любови на його невинне дитяче серце. Та іскра вже ніколи не згасла але з роками розгорілася у великий вогонь любови до Бога і ближнього. Бажання святости веде його до василіянського монастиря у Вільні. Тут він швидко зростає у святості через любов до молитви і роздуми, через різні покутні діла та через любов до нашого церковного правила, яке з часом вивчає напам'ять. Тут він вчитується в церковні книги, у яких описано життя та вчинки святих і святих мучеників. З тих книг він вчиться святости, пізнає нашу святу віру та черпає велику любов до наших богослужень, обряду й Церкви. З усіх духовних практик він найбільше любить святу Літургію, на якій як монах радо служить, а відтак як священик чи єпископ служить її з ангельською набожністю. У стіп Євхаристійного Ісуса він молиться цілими годинами, а деколи й велику частину ночі.

Ставши священиком, а відтак єпископом, він повністю, наче та свічка, спалює себе у служінні Богові та ближньому. Його духу ревности й жертви для Божої слави і спасення душ подивляють свої й чужі і навіть вороги. Його святість після смерти підтвердили присягою понад 150 свідків. Митрополит Йосиф Велямин Рутський, повідомляючи Апостольську Столицю про смерть святого Йосафата у своєму листі від 23 грудня 1623 року каже: "Болію над тим, що забрали мені фізично того, хто був моєю правою рукою... та маю певну надію, що він діятиме на нашу користь далеко сильніше в небі, ніж міг це зробити на землі тому, що цей святий мученик життя своє віддав за славу Божу, за святе З'єдинення, за владу Апостольського Престолу". А Олександр Тишкевич, головний суддя полоцької землі, який знав святого Йосафата увесь час його єпископства й часто з ним розмовляв, у 1628 р. зізнає під присягою: "Знаю, що слугу Божого Йосафата вважали й сьогодні вважають за святого та великого Божого слугу і за такого його почитають".

Та найбільш достовірний свідок святости святого Йосафата - це сам Господь Бог, що після його смерти прославив його різними чудами. Вони відбуваються відразу після його мученицької смерти. До визначних чудес належить передусім нетлінність його тіла протягом тривалого часу, навернення майже всіх його вбивць та навернення православного єпископа Мелетія Смотрицького, справжнього винуватця смерті святого Йосафата. Відбулось багато-багато чудесних навернень і чудесних оздоровлень, а саме: повернення зору незрячим, виліковування недуги серця, паралічу чи рятування з різних небезпек. Усе те перевірила Церква і підтверджено присягою тими, хто ті чудеса на собі відчув або був свідком-очевидцем. Сповідник святого Йосафата о. Геннадій Хмельницький у 1628 році згадує: "До його гробу приходять звідусіль, усі призивають його заступництва, і через нього діються великі ласки й чуда".

Тож нічого дивного, що свята Церква після проведення кількох дуже строгих процесів над життям святого Йосафата, руками Папи Пія IX, 29 червня 1867 року поклала на голову святого Йосафата вінець святих: "Пій, єпископ, слуга слуг Божих..., - каже канонізаційна булла, - згаданого блаженного Йосафата, архиєпископа полоцького, руського обряду, з Чину Святого Василія Великого, бути святим вирішили та й у список святих мучеників вписали".

СВЯТИЙ ЙОСАФАТ - ХРИСТОВИЙ АПОСТОЛ

Справжня святість має гарну прикмету - вона не замикається в собі, не втікає від людей, але хоче й инших робити добрими і святими, хоче й инших приводити до Христа та бути апостолом Христової правди.

Пламенна любов Бога і ревність за Божу славу кидає святого Йосафата у вир невтомної, постійної жертвенної праці над спасенням своїх ближніх. Він горить тільки одним бажанням: нести світло святої віри в кожну душу і якнайбільше душ привести до Христа. Дуже успішні засоби в його апостольській праці - це молитва, живе слово і приклад власного життя.

Поки не став священиком, він практикує укрите апостольство молитви: жертви й покути. Молиться багато в келії, у церкві, на цвинтарі, молиться вдень і вночі, молиться передусім за єдність Церков.

Ставши священиком і відтак єпископом, він бере в руки обосічний меч Божого слова. Його проповіді пливуть з великого переконання та глибини душі, тому вони сильні, переконливі й поривисті, їм не можуть опертися навіть закам'янілі грішники. Він завжди має повну церкву слухачів. "Проповідував кожного свята, - каже полоцький архипресвітер Яків Дяконицький, - більше того, де тільки міг заставляв священний пир духовної науки, його слова проникали у серця та витискали сльози з очей". Він так впливає на душі і приводить їх до правдивої віри, що нез'єдинені звуть його "душехватом". Душі, які заблукали, зворушені Божою ласкою і силою його слова, він поєднує з Богом у святій сповіді. Народ так горнеться до нього на сповідь, що він деколи сповідає навіть по шість годин денно. Крім живого слова, він апостолує і словом преси. Пише в обороні святої віри і з'єдинення, укладає катехизм і правила для священиків.

Святий Йосафат апостолує не тільки молитвою і живим та писаним словом, але й своїм цілим життям власним прикладом. Сам практикує те, чого навчає инших. Навіть вороги не можуть йому нічого закинути. Він має серце, створене для всіх, і всіх обіймає своєю любов'ю. Він завжди для всіх доступний, завжди покірний, завжди вибачає. Своїх ворогів радо приймає, радо їм прощає і молиться за них. Коли вороги називають його "душехватом", то він відповідає: "Дай, Боже, щоб я всі ваші душі полонив і запровадив до неба".

Своєю любов'ю він особливо обіймає бідних, немічних, недужих і сиріток. Митрополит Рафаїл Корсак († 640) у своїх записках до беатифікаційної комісії так пише про милосердя святого Йосафата: "Ніколи не забував давати милостиню убогим, удовам і передусім сиротам. Тому всі так його любили, що. коли виходив з віленської церкви, усі люди тиснулись до церковних дверей, бажаючи потішитися його словом. А коли з віленського ігумена пішов на полоцького архиєпископа, то бідаки великим плачем супроводили його, як свого опікуна й батька".

СВЯТИЙ ЙОСАФАТ - МУЧЕНИК ЗА СВЯТУ ВІРУ

Святий Йосафат це не тільки великий святий і ревний Христовий апостол, але й мученик. В його руках видніє пальма мученика за святу віру і єдність нашої Церкви з престолом святого апостола Петра. І нічого дивного, де правдива святість і апостольська ревність, там також і готовість на цілопальну жертву, на муки і смерть за святу віру. Про це свідчать непроглядні тисячі й сотні тисяч святих мучеників від початку християнства і аж до нашого часу. В мучеництві всі чесноти виступають у геройському ступені, передусім непохитна віра, сильна надія, повна посвяти любов та подиву гідна мужність. Усе те ясно бачимо й у житті святого священномученика Йосафата.

Мученицька смерть його не була для нього несподіваною. Він давно її бажав, про неї говорив і до неї готувався. Ще за життя у своїй катедрі в Полоцьку будує собі гробницю. Свідок його смерти, о. Доротей Лецикович, перед беатифікаційною Комісією 1628 року зізнається: "Своє бажання вмерти він виявляв завжди у проповідях, в розмовах, в листах, і де тільки міг говорив, що він нічого більше і не бажає, як вмерти за Бога". Ворогам, які погрожували йому смертю, казав: "Ви мені грозите смертю, а я вам кажу: не можу бути щасливіший, як згинути з ваших рук за католицьку й апостольську віру".

Святий Йосафат не тільки бажає вмерти за святу віру, але й сам добровільно йде на муки і смерть. Він знає, що вороги Унії у Вітебську здійснили змову, щоб його вбити, а все-таки їде туди на візитацію, Його застерігають, що йде на певну смерть, а він відповідає: "Дай, Боже, щоб я пролляв свою кров за заблукані овечки, щоб усі спаслися і прийшли до пізнання правди та, визнавши святу Єдність, зберегли взаємну любов".

І після цілонічної молитви 12 листопада (за старим стилем) 1623 року він віддає своє праведне життя і свою невинну душу за слова Христові: "Щоб було одне стадо й один пастир" (Йо. 10. 16), та за правду, що в Символі віри: "Вірую в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву".

Закликом почитати і наслідувати святого Йосафата в любові до нашої святої віри, Церкви, обряду й народу, хай будуть для нас слова Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа, які він сказав біля гробу святого Йосафата 25 листопада 1969 року: "Нехай святий Йосафат, як вірний син Церкви й народу, аж до перемоги веде наш народ. Він боронив єдність Церкви й народу ввесь свій вік. Навіть у Полоцьку на Білорусі він почувався русином-українцем, а про єдність Церкви переконував і київських печерських монахів, його сильний характер і геройська святість життя мусить і нас підбадьорювати та заохочувати йти по його слідах, хоч би це також коштувало нам жертви, бо принести її треба, якщо йдеться про добро Бога, Церкви й народу" (Благовісник, V, 1-4, 1969).

?. Юліян Катрій, ЧСВВ, "ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД"


ТРОПАР ТА КОНДАК

Тропар, глас 4: Світильник світлий явився ти, священномучениче Йосафате, бо як пастир добрий поклав ти душу твою за вівці, розбратолюбними ворогами убитий ти і увійшов ти у святая святих, з безплотними перебуваючи. Тому молимо тебе, многострадальний: Моли Начальника пастирів, Христа, удостоїти нас стати по правому овець стану і спасти душі наші.

Слава: Кондак, глас 4: Вогненним сяянням розп'ятого Христа в юності просвічений, ангелам ти уподобився в монашім житті і благочесно в святительстві ти пожив: ясно проповідував ти з'єднання та погасив розбратолюбних роздором розпалені серця мученицькою твоєю кров'ю і вінець від Христа прийняв ти. Тому пом'яни нас, ми кличемо до тебе: Радуйся, непохитний стовпе з'єднання.

І нині: Богородичний, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, у святім різдві твоїм. Його празнують люди твої, з провини прогрішень ізбавлені, як кличуть до тебе: Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого.

ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 5, 4-10

Браття, чести стати архиєреєм ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон. так і Христос Сам Собі не присвоїв славу стати архиєреєм, бо Вона від Того, Який до Нього мовив: Ти Мій Син, Я сьогодні родив Тебе. Як і на іншому місці каже: Ти священик навіки по чину Мелхиседека. Він за днів Свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до Того, Який міг Його спасти від смерти, і Він був вислуханий за благочестя; і хоч був Сином, навчився послуху з того, що витерпів, і ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які йому слухняні, і Бог назвав Його архиєреєм по чину Мелхиседека.

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ІВАНА 10, 9-16

Сказав Господь: Я є двері. Мною коли хто ввійде, спасеться, і ввійде, і вийде, і пашу знайде. Злодій не приходить, хіба щоб вкрасти, і вбити, і погубити. Я прийшов, щоб життя мали, і надто мали. Я є пастир добрий; пастир добрий душу свою кладе за вівці. А наємник, що не є пастир, якому вівці не свої, бачить, що йде вовк, і оставляє вівці, і втікає; а вовк схопить їх і розпудить вівці. А наємник утікає, бо він наємник є і не дбає про вівці. Я є пастир добрий і знаю Моїх, і знають Мене Мої. Як знає Мене Отець, і Я знаю Отця, і душу Мою кладу за вівці. І інші вівці маю, які не є з цього двору; і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо і один пастир.

За матеріалами:http://charnetskyj.org.ua/



Святий Йосафат Кунцевич

Йосафатом називався один із царів Юдеї (1 Царів 22, 41-51), і його іменем названо було одну долину, можливо Кедронську, що поблизу Єрусалиму. Згідно одного з пророків Старого Завіту, Йосафатова Долина мала стати сценою останньої дії історії світу, Останнього Суду. Але у нашому церковному календарю бачимо ще одного святого, що називається Йосафат...

... 1580 р. у Володимирі на Волині в Польсько-Литовськім королівстві, в родині міського радника Кунцевича народився син, який під час св. Хрещення отримав ім'я Іван. Він відзначався великими розумовими здібностями і надзвичайною релігійністю ще з дитинства. Після закінчення студій у 1604 р. вступив до василіянського монастиря при церкві Св. Трійці у Вільнюсі, прийнявши ім'я Йосафат.

У 1609 р. був висвячений на священика, 1611 р. стає єпископом-помічником Київської митрополії, а в 1617 р. - архієпископом Полоцьким. Апостольська ревність, надзвичайна покора, ангельська чистота, самодисципліна, яку хотів бачити і в інших, були страшними для його опонентів. За час його єпископства (1618-1623 рр.) у Полоцьку настало велике релігійне піднесення. Протягом усього життя допомагав бідним і хворим, з любов'ю піклувався про них. Самовіддане святе життя Йосафата привернуло багато послушників, як українських, так і білоруських мешканців Вільна, прихильників з'єднання, послідовників настанови Христа, щоб був один пастир і одне стадо. Також його великою заслугою, як архимандрита, є реформа Василіянського Чину, яку він провів разом із митрополитом Йосифом Рутським.

У 1620-1621 рр. патріарх Єрусалимський Теофан під тиском гетьмана Петра Сагайдачного висвячує Йова Борецького на Київського православного митрополита, а разом із ним п'ятьох інших єпископів, створюючи тим самим паралельну не з'єднану з Римом православну церковну єрархію в Україні та Білорусі. Настала боротьба "Руси з Руссю", спочатку полемічна, а потім і фізична. Особливо гострою вона була в Полоцькій архиєпархії, де на противагу Йосафата поставлено архиєпископа Мелетія Смотрицького. Між ними точилася гостра полеміка. Йосафата звинуватили в полонізації вірних.

Головною метою св. Йосафата були єдність і навернення грішників, за що і віддав він своє життя. Його християнське милосердя, любов до ближнього, навіть до своїх ворогів, і не тільки на словах, але й на ділі, підтверджують його велику відданість св. Христовій церкві, церковній єдності, яку заповідав Христос. Виступав проти хабарництва, ледарства, розпусти, дбав про церковне майно, відбираючи його у шляхти та світських людей, а також виступав проти насильного захоплення православними церковного майна католиків. І хоч виконання судового вироку робила світська влада, його вороги приписували насильство йому. Всюди шукали причину, щоб очорнити його.

Його проповідування принесло плоди численних наверненнь та подарувало йому титул „крадій душ". «Ви мене переслідуєте, - говорив Йосафат ,- готуєте для мене смерть, а я вас усім серцем люблю і бажаю за вас віддати навіть своє життя». Це були пророчі слова. Православні під проводом єпископа Мелетія Смотрицького вирішили фізично знищити Йосафата, об'єднуючись із владою та використовуючи період політичного занепаду у королівстві. На смерть не довелося довго чекати. У 1623 році Йосафат поїхав до Вітебська і свою останню ніч на 12 листопада владика Йосафат провів у молитві, як Христос в Оливнім городі. А щоб себе застрахувати, вороги спочатку вирішили зорганізувати провокацію. Перед палатою Йосафата вони вигукували протягом двох днів образливі слова на нього, його слуг, які, не витримавши глузувань, одного провокатора закрили на кухні. На це тільки й чекали змовники. Вдарено в церковний дзвін, збігся підговорений натовп із залізними палицями і зброєю. Зруйнували огорожу, вломились до палати, побили слуг, понищили все кругом. В той день була неділя, і Йосафат служив у церкві Утреню. Повернувшись із церкви, він почав молитись, лежачи хрестом на долівці, а потім, вийшовши, лагідно сказав до юрби: «Діти, чому б'єте моїх слуг? Якщо маєте щось проти мене, ось я!». І тут же сокира вбивць розрубала голову слуги Божого. На ще живого накинулась юрба і з сатанинською ненавистю почала його бити, копати. колоти, стріляти. Потім почалась розправа над тілом убитого владики: з істерично диявольською люттю вороги рвали одяг, обпльовували, висмикували волосся. Одна жінка, що з лайкою висмикувала бороду Йосафата, на місці осліпла, відразу розкаявшись. Однак розлючену юрбу не зупинило і це чудо. Потім, щоб затерти сліди, скинули тіло в Двину, прив'язавши до ніг камінь, а до шиї - наповнену камінням волосінницю, яку носив замість білизни, як аскет. Топили, викрикуючи: «Держись, владико, держись!» За хвилину тіло мученика випливло. Перелякані цим чудом, кати почали втікати. Злочинці вирішили повернутись і знову втопити тіло там, де найбільша глибина ріки. 5 днів вісники шукали тіло мученика, щоб похоронити Раптом появилось яскраве світло над водою. Його випромінювало тіло владики. І тільки тоді знайшли утопленого. А юрба зразу ж після скинення тіла у воду продовжила свою розбійницьку роботу: виламала двері, вікна розвалила печі, сплюндрувала-пограбувала хату, комори, пивниці. Поранено й побито всіх слуг. Тільки в п'ятницю, після кривавої неділі, знайдено тіло священномученика. Сумна звістка про мученицьку смерть Йосафата облетіла села і міста. Ця смерть, здавалося, окреслювала кінець Об'єднаної Церкви. Та, натомість, позначила її остаточне укріплення.

Через 27 років (1650 р.) після його смерті при перенесенні його мощів до срібного саркофагу з рани на голові виплила свіжа кров. Під присягою 116 свідків у 1628 р., тобто через 5 років після смерті Йосафата, розкрили гріб і добули мощі Йосафата, та на превеликий подив усіх переконались, що вони нетлінні. Весь народ кинувся до домовини святого Йосафата, і пронеслась зразу молитва багатотисячних присутніх: і католиків, і православних, і протестантів.

Православна Росія на чолі з Петром І боялась навіть його рештків, і коли у 1705 р. вони зайняли Полоцьк, то хотіли знищити мощі Йосафата. Та їх вивезено було в безпечне місце до Білої Підляської, де вони перебували до 1916 р. Це місце стало місцем паломництва і чудес, осередком католицької віри не лише холмської єпархії,але й усіх західних українських і білоруських земель. 1643 року його було проголошено блаженним, а 1867 року - святим. За посередництвом св. Йосафата сталося багато чудес. 29 червня 1867 р. - проголошений святим. З 1916 до 1949 року мощі св. Йосафата спочивали в українській церкві св. Варвари у Відні, а в 1949 р. американським військовим літаком перевезені до Риму. Із 1963 року, по приїзді до Риму із сибірської каторги митрополита Йосифа Сліпого, мощі св. Йосафата спочивають у базиліці Святого Петра у Ватикані.

За матеріалами: http://www.traducionalist.at.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/