Дзвінка душа не обірвалась
Середа, 10 грудня 2008, 14:52
Галина Левицька відзначалася дзвінким - від нього не сховаєшся - голосом, який будив усіх українських президентів, не гірше за каменярів Івана Франка. Попри свій молодий вік вона ще на початку тисячоліття стала визнаним дуаєном з-поміж журналістів на всіх прес-конференціях вищого і найвищого рівня, хоча ніколи не представляла жодну з «козирних» столичних газет. Зазвичай таких журналістів називають одночасно і паркетними і елітними, вона ж на відміну від більшості колег, була виразно елітною, але ні на грам не паркетною.
Дзвінкий голос йшов в Галини зі дзвінкої душі, яка в неї буквально співала відколи Україна стала незалежною. Галина завжди будила президентів, аби вони не заснули і не приспали її душу - Україну.
Цікаво, що її паркетні колеги навіть не здогадувалися, що насправді Галина визнаний авторитет серед церковних журналістів, для Української греко-католицької Церкви вона, певно, написала більше творів, ніж для «Високого замку», від якого була акредитована на найвизначніших заходах країни від 90-х років і до середини 2000-х. Та й сама Галина навряд чи відрізняло окремо націю і Церкву. Саме з цієї причини паркетний загал її колег не називав її націоналісткою, хоча він цю причину впритул не бачив: поважали, а чому, самі не здогадувалися.
Звістка про те, що Галини нема викликає почуття образи, адже вона була такою молодою, такою постійною, на відміну від переважної більшості паркетних журналістів, та й всього іншого загалу. Депутати змінювалися, а вона завжди дзвінка і чесна! Ображає те, що вона не могла пропасти, як не пропадають зорі на небі, - хіба сама нас покинула! Залишається лиш чекати, котра із зірок її. Певен, що найдзвінкіша...
Іван Рибалко
Коротка довідка:
Раптово в результаті хвороби в ніч із п'ятниці на суботу померла відома українська журналістка Галина Левицька.
Прощальна панахида відбулася в суботу в Києві в Греко-Католицькому Соборі.
Галина Левицька народилася в 1958 році у Львівській області. В 1988-90 роках працювала в прес-службі Українського Гельсінського союзу. 1990-92 - керівник прес-служби Львівської обласної організації УРП. 1992-96 - керівник прес-служби Конгресу національно-демократичних сил. Працювала в газетах За вільну Україну і Час. До останнього часу була парламентським кореспондентом.
Один із матеріалів Галини Левицької:
На могилі Надії Світличної встановлено пам'ятник
Коли аналізувати нинішню політичну ситуацію в Україні, то кидається у вічі одна особливість: серед української владної верхівки немає людей, таких як родина Світличних - Іван, його дружина Леоніда та Іванова сестра Надія. 8 листопада 2008 року їй було б 72 роки, коли б не важкі випробування, які випали на долю цієї жінки.
Життя її обірвалося 8 серпня 2006 року в Ірвінґтоні у США, після важкої недуги, а спочила вона 17 серпня того ж року у Києві на одному з пагорбів Байкового кладовища. З того часу, як у день її уродини, так і у день смерті до її могили приходили київські друзі. 8 листопада 2008 року друзі Надійки Світличної зійшлися не просто, щоб покласти квіти, а щоб взяти участь у відкриті пам'ятника на її могилі.
Коли львів'яни, дізналися про відкриття у Києві пам'ятника Надії Світличний, то зі здивуванням перепитували невже ж влада усвідомила вагу родини Світличних в українській історії. На жаль, поки що не усвідомила. Пам'ятник відкрито на могилі зусиллями родини і друзів української правозахисниці. Його автором є відомий київський скульптор Микола Малишко.
На моголі окрім молитви були спогади та рефлексії. Друзі говорили про неї, про її роль в українській історії та культурі, так і про пам'ятник і про значення пам'ятників у житті народів.
Побратим Надії Світличної Богдан Горинь сказав, що приходячи на могилу чи то рідних, чи друзів людина особливою глибиною розуміє, що людське тіло це лише короткочасне пристанище для душі. Вічною є натомість субстанція духа, яка не підвладна часові. „Нема серед нас фізично присутньої Н. Світличної, - констатував її побратим, - але є присутня субстанція її духа, її духовне я. Воно у всьому і в нашій пам'яті, і в сотнях тисячах добрих справ, які їй вдалося за життя здійснити. Вона у тому, що писала Надійка і в тому що говорила, але не завжди важливо, що говорять, але завжди важливо як говорять".
Надія Світлична мала особливий дар голосу тональності і мільйони людей прикладали вухо своє до радіоприймачів, щоб почути її передачі по „Свободі", а ще вона писала прекрасні листи своїм друзям часто із жартами і дотепами і навіть ілюстраціями, талановито виконаними рисуночками. Враховуючи цілість духовного „я" Надії Світличної, можна усвідомити, яка відповідальність була покладена на всіх, хто був причетним до створення їй пам'ятника.
Пам'ятник Надії Світличної твердить її побратим та мистецтвознавець Богдан Горинь, відрізняється тим, що це один з небагатьох пам'ятник, який був виконаний на основі конкурсу. Коли Музей шістдесятництва оприлюднив заяву про конкурс, то рівно рік тому 8 листопада 2007 року в Інститут літератури скульптори принесли перші проекти. Там же було обрано журі у складі людей різних професій і різного віку, але дуже відповідальних і вимогливих.
Серед тих людей це вчені М. Коцюбинська і Олексій Зарицький, художники Людмила Семикіна і Інна Дорофієнко, філософ есеїст і поет Є. Сверстюк, від громадськості В. Цимбал і мистецтвознавці Ірина Міщенко і Богдан Горинь. Після перших оглядів проектів журі зійшлося на думці, щоб в основу покласти проект виконаний Миколою Малишком.
В результаті такої вимогливості і членів журі, і автора Миколи Малишка пам'ятник Надії Світличної увійде в історію досягнень маморіальної скульптури, твердить київський мистецтвознавець. На могилі Надії Світличної не просто було встановлено хрест, який подібний на десятки і навіть сотні інших хрестів. Це художній твір, твір скульптури, у якому є ті риси, які хотіли бачити члени журі, які добре відчув Микола Малишко.
І коли дивимося на пам'ятник то бачимо що з одного боку це хрест. Причому він виконаний з використанням барокових традицій. В тому хресті є і напруга, і емоція. З другого боку, коли уважно вдивимося є якийсь натяк саме на жіночу постать. І коли ми порівнюємо цей пам'ятник з іншими пам'ятниками виконаними для людей чоловічої статті то в більшості з них: і пам'ятник для Івана Миколайчука, і Івана Світличного, і Василя Стуса, і Кирила Осьмака - це монолітні брили, які не віддзеркалюють їхньої духовної сутності. Цей пам'ятник має в собі щось неповторне. Велике значення у ньому мають ажури, які надають певної легкості.
Пам'ятник на могилі Надії Світличної домінує на томі місці цвинтаря, де вона спочиває. За словами Богдана Гориня, дуже велике значення є в тому, що ця домінанта пов'язана з Надією Світличною. Пам'ятник має ще одну особливість обраний світлий граніт, який добре асоціюється з світлим іменем Надії Світличної.
Оскільки граніт - це не тільки довговічний матеріал, а по суті вічний матеріал, то є надія, що минуть довгі роки - століття і поки існуватиме світ, поки існуватимуть люди цей пам'ятник нагадуватиме усім хто до нього підійде Надію Світличну, українку достойну доньку українського народу, яка буде для багатьох-багатьох дороговказом як треба гідно прожити життя.
Галина Левицька, Київ
член Національної спілки журналістів України