Середа, 27 листопада 2013, 01:33

Один селянин, після торговиці, зайшов до ресторану, який полюбляла місцева публіка.

У ресторані було повно людей.

Селянин знайшов собі місце за столом, де вже сиділи кілька людей, і замовив у кельнера якусь страву.

Коли той приніс замовлення, селянин склав долоні і помолився.

Його сусіди за столом спостерігали за ним з цікавістю, що була змішана з доброю долею іронії.

Один із молодиків запитав:

— Вдома ви так само поводитеся? Справді, всі молитеся?

Селянин, спокійно споживаючи їжу, відповів:

— Та ні, у нас є й такі, що не моляться.

Молодик зухвало засміявся:

— Ах, так? Ну і хто не молиться?

— Ну, мої корови, мій осел, мої свині…

Пригадую собі, як одного разу після нічного переходу ми всі заснули на світанні неподалік від лісу.

Дервіш, який ішов разом з нами, щось вигукнув і віддалився у бік пустині, ані хвилинки не відпочивши.

Коли настав день, я спитав його:

— Що сталося?

Він відповів:

— Я бачив солов’їв, як вони щебетали на деревах, бачив куріпок у горах, жаб у воді і звірят у лісі.

От і подумав собі, що негоже було б, якби усі хвалили Господа, а я спав, не думаючи про Нього. (Са’ді)

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро