Поворот від магнетизму до духовних релігій
Понеділок, 05 січня 2009, 13:13
Напередодні християнства
Збігає друге тисячоліття від народження Ісуса - засновника світової релігії - християнства, яка стала основою західної цивілізації. Християнство стало завершенням духовного повороту, здійсненого в першому тисячолітті до нашої ери - в період, який вчені називають осьовим часом Сватової історії людства. До цього часу панували магічні релігії, Бога шукали поза людиною, а світогляд формувався міфами. Світ був простий i зрозумілий, всім заправляли численні боги, які вимагали послуху, проте, умилостививши їх, можна було скористатися їхньою силою. Проблеми ж людини - як особистості, як духовної істоти - не існувало.
В осьовий час майже одночасно у всіх високорозвинених цивілізаціях з'явилися вчення, які прагнули збагнути суть людини i суть Бога. Авторів нових вчень - Лао-Цзи, Конфуція, Будду, Зороастра, Платона, іудейських пророків i, нарешті, Ісуса з Назарету нині називають Учителями людства. Завдяки їм з'явився новий тип людини i сформувався той світогляд, який домінує й досі. Людина усвідомила сама себе, свої можливості i свої межі. Перед нею відкрилась безодня безконечного світу i безодня власної душі.
Опинившись перед цими двома прірвами, Вчителі вперше чітко сформулювали вічні проблеми: про сенс людського буття в цьому світі, про трансцендентність Вищого Життя; їм відкрився Вищий Бог, i саме до Нього людство, стало звертатися за спасінням. Вчителі стали засновниками світових релігій або філософських концепцій, які визначально вплинули на нові віровчення, а отже - на менталітет народів.
Стародавній міфічний світ відступав поволі i непросто - він зберігався завдяки спрощеній i часто спотвореній вірі народних мас, тому що колективна свiдомiсть у своєму розвитку завжди відстає від тих вищих проривів, що досягалися великими містиками.
Ті зміни, які відбулися в осьовий час i остаточно утвердилися з виникненням християнства, можна назвати одуховленям людства. До Вчителів i Христа мав значення тільки людський рід; вiднинi вищою визнається цінність окремої людини . А ще людина починає шукати опори не в зовнішніх численних богах, а в самому собі. Ісус відкрив Бога - Отця, що знаходиться в глибині людської душі, а апостол Павло сказав: "Ви - Божий храм, i Дух Божий живе у вас" (1 Коринт. 2 , 16). Бог став людиною i за людей пішов на хрест.
Нічого подібного не могли запропонувати людині магічні релігії. Якщо мовити коротко, то в осьовий час відбулося усвідомлення тієї істини, що людина - це одухотворена особистість а Бог - Вища Духовна Істота .
Звичайно, те, що досягалося окремими людьми, не відразу ставало загальним надбанням. I тоді, й тепер дистанція між вершинами людського осягнення Вищих Істин i масовими віруваннями залишається великою. Проте зерна істини, знайдені окремою людиною, не пропадають в колективній свiдомостi, i поступово все ж впливають на рівень духовності народу. На протязі тисячоліття осьового часу i двох християнських тисячоліть - мить з погляду Вiчностi - людство зробило великий стрибок у своєму розвитку.
Великі Вчителі не дали остаточних відповідей на головні питання людського буття, тільки підказали шляхи їх пошуку. Кожній людині доводиться набувати власний релiгiйний досвід. Але цей досвід, на думку засновника аналітичної психології i одного з найбільших вчених ХХ століття Карла Густава Юнга, має абсолютний характер. "Про нього не сперечаються. Зате людина, отримавши такий досвід, здобуває неоціненний скарб, який дає їй впевненість в цьому свiтi."
В осягненні Бога християнські богослови, починаючи з апостола Павла, завжди визнавали визначальну роль людського розуму i застерігали від спокуси опиратися тільки на просту віру. "Ти отримав розумну душу, - писав Василiй Великий, - якою осягаєш Бога, проникаєш мислено в природу сущого, пожинаєш найсолодші плоди мудростi."
Розум оберігає поняття Бога від Його неправильного трактування i від iдолотворення; він не дозволяє ставити Бога там, де Його немає. Саме осмислення за допомогою розуму допомогло апостолові Павлу підняти просту віру в Христа до рівня пізнання Бога . Завдяки його осмисленню місії Ісуса Христа, Євангеліє, Блага вість, завоювала освічений грецький світ, а відтак i стала світовою релігією, а не залишилась просто однією з численних іудейських сект.
Якщо б великі отці Церкви не осмислювали Одкровення, у нас було б ні релiгiйних символів - передовсім, символу Трiйцi, ні догматів - цих потужних оберег від небезпечних проривів колективного пiдсвiдомого чи колективного безумства. Адже догмати - це результат праці людського розуму над істинами Одкровення, отриманих в містичному досвiдi i сформульованих у формі, доступній для широких мас.
Кожна епоха вимагає нового формулювання вічних істин, які проповідує віра. Зокрема, i християнство зможе й надалі залишатися живою істиною для нових поколінь тільки у тому випадку, якщо будуть з'являтися нові вчителі, які, дотримуючись духу Христового вчення, донесуть сучасникам християнську віру в категоріях нового світобачення. Якщо ж віра залишатиметься традиційно незмінною i застиглою, вона ризикує втратити зв'язок з духовним життям своєї епохи.
На протязі двох тисячоліть цього не трапилося.
Лесь Качковський для "Оранти"