Вівторок, 31 березня 2015, 22:15

Володимир (37 років), м. Дніпродзержинськ. На війну потрапив під час третьої мобілізації, воював під Дебальцевим, в оточенні пробув 45 днів.

Згадка про військові будні: кожні 2 години чергування, вільний час, сон, і так щодня. Їли зазвичай сухпайок, (який їм привозили волонтери), не було можливості готувати їжу.

Поранення отримав 25.01.2015 року.

Одного разу ми завітали до Володимира із сестрою Василією, поспілкувались, разом помолились. Після закінчення Молитви Володя поділився за, що він молився: «Я просив у Бога благословення для Вас, за те, що Ви прийшли мене провідати».

Такого щирого героя ми не зустрічали, в ньому не має лукавства, йому або подобається, або ні.

Ділиться, що про Бога на війні згадували по 100 разів на день, а коли засумнівався, що Бог є, саме в ту хвилину його поранили. Своє поранення сприймає як покарання за сумнів в тому, що Бог є. Він нас застеріг: «Ніколи не сумнівайтесь, в тому що Бог є. Вій присутній всюди».

За Володимиром доглядає мама Валентина, вражена такою турботою і опікою небайдужих людей.

Вражає мамина жертовність. Вона щиро дякує Богу, що її син живий. Їжу яку приносять волонтери її синові, вона не їсть: «хлопцям потрібно відновлювати сили, їм потрібно більше їсти», п. Валентина три тижні прожила на хлібі і чаї.

Нашого героя виписали додому, до повного одужання ще далеко, але як сказав Володимир: «В швидкому одужанні йому допомагають небайдужі люди із всього світу». Він направду відчув силу Молитви, турботу, опіку, вдячність і просто щиру Любов.

Дякуємо Богу за таких Герої і мам

Василина та Марія Томишинець, «Оранта»