Середа, 17 лютого 2016, 13:38

13-го травня 1992-го року за ініціативи глави Ватикану Івана Павла II, був впроваджений новий міжнародний пам’ятний день – «Всесвітній день хворого». Таким днем було вибрано 11-те лютого. Можна вважати, що цей день не є випадковістю бо має певний зв’язок з добрими католицькими традиціями і великою місією, покладеною Богом на всю християнську церкву.

Цьогоріч 11 лютого члени товариства «Епіфанія» при храмі Святого Миколая на Аскольдовій Могилі - Ольга Лужна та Ореста Цимбрівська разом зі священником отцем Анатолієм Теслею, здійснили черговий візит до недужих та немічних людей.

Невідомо за які пргрішення посилає нам Господь нові хвороби, але ми достеменно знаємо, що людина по своїй природі є слабкою і немічною, вона потребує уваги іншого та опіки над нею. Але саме у тому часі немочей ми відчуваємо, що кожне випробування наближає нас до Господа, змушує проаналізувати своє життя.

Кожен, хто хоча б раз потрапляв до лікарні і опинявся прикутим до ліжка, пам’ятає, що більш за все ми чекали не уколів чи пігулок, а, насамперед – відвідин рідних чи знайомих. Ми чекали уваги та теплого слова. Просте яблуко набувало незабутнього смаку. І навіть заїжджене повсякденне запитання лікаря: «Як ви себе сьогодні почуваєте?» майже щоразу викликало посмішку та покращувало самопочуття. Ми розуміли, що нас люблять. Все інше відходило на задній план. І від усвідомлення того, що ти не один, хочеться жити.

А уявіть стареньких безпорадних бабусь, що лежать самотньо в темній кімнаті і до яких ніхто ніколи не прийде… На що сподіватися їм? Добре слово священика, дотик живої руки для таких людей найбільша втіха та радість.

«Волонтерська робота у службі «Епіфанія» доволі непроста, – зазначив отець Анатолій. – Потрібно прибрати в хаті, зготувати обід, а інколи й помити людину, що немає сил підвестися на ноги. Така місія вимагає глибокого смирення та духовного терпіння. Через особисту заклопотаність ми нерідко не знаходимо часу для рідних, тож спілкування з нужденними хворими, взяття на себе їхніх клопотів є найкращою профілактикою від «інфекцій» власної душі. Адже чужого горя не буває».

Олександр Пастухов для «Орнати»