П'ятниця, 04 березня 2016, 20:01

Ваша - віра, чинна любов'ю /Павло, послання до Галатів 5. 6/

Оксана. Після кожних відвідин враження особливі. А найголовніші у них - люди, яких там зустрічаєш. Хтось шукає розв'язання дилеми «захист-убивство» з християнської точки зору, інший спраглий почути, що він не даремно ризикує життям на передовій. Третій виявляється твоїм земляком і одразу знаходяться спільні знайомі... І ні з чим не зрівняти взаємної радості від безкорисливості доброго вчинку, бо робиш його просто так. Тоді відчуваєш як у ньому проявляється Божа заповідь Любові.

Світлана. Кожна поїздка в госпіталь є надзвичайно хвилюючою. Ідеш, обдумуєш що скажеш при зустрічі. як відреагують (бо настрої бувають різні), чим втішиш. У цей час переплітаються десятки думок і слів. А заходиш в палату - перехоплює дух, переповнює почуття вдячності, поваги, підтримки, а часом і провини, що не зарадили їх стражданням. І з’являються зовсім інші слова. І щораз все по-іншому. і щораз - неначе вперше. Це відповідально і приємно, це хвилююче і дуже потрібне. Вони чекають! Іноді вони і самі не знають, що все-таки чекають на нас. Заходиш, буває, а вони сумні, неохочі до розмов, а після простих слів подяки і оптимістичних побажань - веселішають, посміхаються, ідуть провести, просять приходити ще. От тоді настає особлива радість! Ми повинні бути в цьому невгамовні! Бо наші дорогі Воїни, наші сміливці, наші Герої повинні бути оточені постійною увагою, теплом, підбадьоренням і зігріті теплом наших сердець. А ще було надзвичайно приємно, коли нас наздогнали, щоб подарувати нам власноруч виготовлених із крапельниць рибок та сфотографуватися з нами! Персонал здебільшого був привітний, дякував за увагу до хлопців, просив приходити ще. І хай Господь благословить нас на добрі справи і відкриті серця!

Марія. За час відвідування наших поранених захисників кожний похід до госпіталів особисто для мене немов уперше. Не можливо спланувати розмову, до кого ти сьогодні завітаєш, як пройде розмова і чи взагалі вона відбудеться. Але саме це найбільше упокорює людину, вчить її покладатись тільки на Божий супровід. Тільки повна довіра до Бога, у твоїй скромній особі, може принести пораненим захисникам те світло надії і віри у переміну на краще і на швидке одужання. Сам прихід до поранених спонукає бути тою щирою дитиною, яка може прийти просто так, сказати спасибі, побажати швидкого одужання, запевнити, що все буде добре і,.. піти, піти не очікуючи на похвалу. Найбільшою нагородою є щасливі посмішки, навіть через такий нестерпний біль і ті очі, які випромінюють вдячність і вчать нас бути щирими, не лицемірити, не шукати людського визнання.

Відвідування поранених вчить стукати, співпереживати, просити для когось а не для себе, слухати і в покаліченому тілі бачити здорову душу, радіти і просто… ЛЮБИТИ.

Враження волонтерів про відвідування поранених 14 лютого для «Оранти»