На Аскольдовій могилі встановлять пам’ятний знак Івану Франку і його дружині - Ользі Хоружинській
Середа, 15 січня 2020, 13:45
Дружина Івана Франка Ольга Федорівна Хоружинська народилася 1864 р. в селі Бірки на Харківщині в родині дрібного поміщика, члена Київської Громади, нащадка старовинного козацького шляхетського роду. Закінчила Харківський Інститут шляхетних дівчат та Вищі жіночі курси у Києві.
Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їй не була чужа ідея відродження України. Обидві її сестри були одружені з членами Київської Громади. Іван познайомився з Ольгою Хоружинською під час приїзду в Київ і в травні 1886 р. взяв з нею шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана.
«Була вона вірною помічницею і дружиною тата. Помагала йому в його літературній роботі. Поклавши дітей спати, йшла в його кімнату і там вони обговорювали, опрацьовували і планували нові видання. Мати жила життям тата, була його дорадницею й підтримкою», — згадує дочка Анна Франко-Ключко. Син Тарас оповідає, як мати дбала і піклувалася за своїх дітей. Її посвята випливала з любові до її чоловіка, чого не можна сказати про Івана Франка, що «не серцем її вибирав і одружився з нею не з любові».
Сестра Ольги Хоружинської — Антоніна, згадувала у своїх спогадах: «Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові „вдома жилося добре“. Деякі докоряють Ользі, що вона не зійшлася зі львівським суспільством… Але як це могло бути, коли Ольгу тамошні люди зустріли зовсім нещиро. Франко був для Галичини хорошим женихом, матірки не раз казали самому йому (й Ольга про це знала): „Ось, узяв росіянку, міг би вибрати й багатеньку“. І коли товариші докоряли йому, що він одружився з росіянкою, він завжди починав жартувати і пригадувати анекдот про те, як циганка ворожила йому: „Сім літ бідкувати“. „А потім?“ — спитав він. „Потім… привикнеш“, — була відповідь.»
Від самих початків їхнього подружнього життя Ольга Франко не змогла стати для свого мужа ні музою, ні могутнім джерелом натхнення, оскільки галицьке суспільство не прийняло її особу у свій соціум. Франко був зразковим батьком своїх дітей — трьох хлопців (Андрій, Петро, Тарас) і дочки Анни. Їх він ніжно і віддано любив, особливо старшого Андрія, «який був йому добрим помічником і опором». Несподівана смерть Андрія у 1913 р. була тяжким і непоправним горем для Франка.
Склалося багато обставин для того, що подружнє життя Франків не було щасливим. Матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з боку найближчих співробітників мужа, зокрема Михайла Павлика, й частини суспільства, що ставилися до неї ще з більшою неприязню, ніж до самого Франка, як до схизматички — все це зломило жінку. Наслідком були сухоти, нервове перенапруження, а згодом і цілковитий психічний розлад.
У 1914 році була госпіталізована в «божевільню» на вулиці Кульпарківський. Її брат Іван та сестра Марія страждали від психічних розладів.
Одинока, покинута дітьми, померла 17 липня 1941 року і похована на Личаківському цвинтарі, на полі № 4 неподалік від свого чоловіка.
Вірш «Моїй дружині»
Спасибі тобі, моє сонечко,
За промінчик твій — щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом.
В сльоту зимнюю, в днину млистую
Я дорогою йду тернистою;
Кого я любив, ті забулися,
А з ким я дружив — відвернулися.
Відвернулися та й цураються,
З труду мойого посміхаються,
В порох топчуть те, що мені святе, —
А недоля й тьма все росте й росте.
Важко дерево з корнем вирвати,
Друга давнього з серця вигнати.
Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою,
Де брехня сичить вкруг гадюкою.
Та як радісно серед трудного
Шляху темного і безлюдного
Вгледіть — світиться десь оконечко!..
Так у горі нам — щире словечко.
То ж за дар малий, а безцінний твій,
Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
За той усміх твій не вдослід журбі
Спасибі тобі! Спасибі тобі!
Іван ФРАНКО
Написано 27 січня 1887 р.,
досі не друковано.