Поезія Ольги Євдокимової
П'ятниця, 24 липня 2009, 22:17
Балада про княгиню Ольгу
Часів прадавніх пасма сивини
Встилають шлях, яким ти йшла до трону,
З поганської лихої давнини
До віри християнського закону.
Ти в одязі юнацькому була,
В човні вас закрутив спокуси вихор,
Дівоча мудрість цноту вберегла,
І засоромився невдаха-Ігор.
Хоробрий князь та ласий до грошей,
Вже тричі із древлян збирав податки,
Поїхав знов .... І зник з твоїх очей
Сумнівну славу залишив нащадкам.
Ти смерть страшну наслала ворогам
В жіночій помсті люта і безжальна.
Син Святослав меча тримав вже сам,
Ти царювала мудро і повчально.
До Царгорода доля привела,
Цар вподобав і посаг твій і вроду.
Не відмовляла та перемогла
І шлюбні наміри лишила згоди.
Під сяйвом православного хреста
Прозріла повернулася додому,
Щоб вільна Київська земля свята
Вовіки не корилася нікому.
Тримала Євангеліє і меч,
Гріхів колишніх заживляла рани.
Нелегка доля для жіночих плеч
Серед спокус поганської омани.
Микільську церкву, першу на Русі,
Де в схили билися дніпровські хвилі,
Що звала на Богослужіння всіх,
Звела ти на Аскольдовій могилі.
Лише онук твій справу завершив
І хрест над Києвом підняв надовго.
Вклоняюся тобі: допоможи,
Рівноапостольна княгинє, Ольго!
Заступнице моя, в тяжкі часи
Терпіла все...Цього я ще не вмію.
До Бога ближча ти - тож попроси
За нас, киян, за наші спільні мрії!
Ольга Євдокимова 27.01.09