Середа, 29 квітня 2020, 10:00

За легендою, той, хто зустріне схід сонця на горі Мойсея в Єгипті, – отримає відпущення усіх гріхів. Зацікавлений такою перспективою, спеціальний кореспондент Дмитро Мірецький на власному досвіді переконався, що спокутувати гріхи в такий спосіб зовсім не так вже і легко…

Передмова

Київ. Літо 1991 року. Останній рік «Радянської України». Готуючись до вступних іспитів до факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, натрапляю на щойно видану хрестоматію «Дніпрова хвиля», читаю у ній поему Івана Франка «Мойсей». Цей твір класика української літератури не вивчався в київській українській школі імені Івана Франка, яку я закінчив на початку 80-х років минулого століття.

Ідеєю твору є засудження зради національних інтересів та проголошення ідей служіння рідному народові. В основу поеми Франко поклав біблійний сюжет. Він не переспівує біблійної історії, а використовує лише один її фрагмент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяної їм землі в Палестині. Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтує і забуває про Божі заповіді та обіцянки. Але зі смертю Мойсея не вмерли його ідеї та наміри: Єгошуа продовжує справу пророка і провадить ізраїльтян до обіцяної землі. Наприкінці поеми Франко висловлює надію, що українців, так само як євреїв Мойсей, поведе новий молодий лідер.

Складаю усний іспит з української літератури. Мені потрапляє питання з творчості Івана Франка. Починаю свою відповідь з цитування початку поеми Великого каменяра. Покійний уже професор Михайло Веркалець висловлює мені подяку за знання забороненої у радянській школі поеми, отримую добру оцінку та згодом стаю студентом-заочником столичного університету…

Напередодні Всеукраїнського референдуму 1 грудня того ж року та виборів першого Президента України агітую своїх друзів та колег за покійного В’ячеслава Чорновола, вбачаючи у ньому сучасного Мойсея, що виводить з Божою допомогою  народ України з довгої неволі…

Україна. Червень 2001 року. Апостольська візитація Папи Римського Івана Павла ІІ. Серед культових вистав Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької важливе місце займає опера «Мойсей», яку відомий український композитор Мирослав Скорик написав саме для цього театру – до його століття. Коли ж стало відомо, що в Україну приїде Папа Римський Іван Павло ІІ і відвідає Львів, хід подій змінився. Дирекція Театру звернулась до Святішого отця з проханням профінансувати постановку, і Ватикан це здійснив.

Прем’єрну постановку здійсниd режисер-постановник Збігнев Хшановський (Польща), головну роль виконав Олександр Громиш, диригував — автор. Хоча 23 -24 червня Папа служив у Києві, відтак не міг відвідати прем’єру, проте по прибутті до Львова 25 червня понтифік все ж знайшов можливість приїхати до Львівської опери й привітати творчий колектив з постановкою.

Тоді я був на Божественній літургії, яку відслужив у східному обряді Святіший отець на летовищі «Чайка» на околиці Києва Святошині.

Уже 19 років ця вистава, створена за поемою видатного українського поета Івана Франка, натхненного сторінками Старого заповіту Біблії, прикрашає репертуар театру. Високодуховний твір притягує увагу глядачів із різних міст України і закордоння.

Київ. Червень 2011року. Українська греко-католицька церква відзначає десяту річницю візитації Івана Павла ІІ до України. Я як раз завітав тоді з короткотерміновою відпусткою зі Штутгарту до Києва. Декан Києва, настоятель Церкви Святого Миколая Мірлікійського на Аскольдовій могилі отець Ігор Онишкевич благословляє вірних відвідати Національну оперу України, де відбувається опера «Мойсей». Разом з моєю мамою йдемо до опери на «Мойсея». Починаю думати, що варто відвідати ті місця, де Мойсей водив пустелею єврейський народ та гору Сінай, де Господь дав йому Заповіді...

Німеччина. Вюртемберг. Листопад 2019 року.

– Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють, – читаємо у Євангелії від Луки. Так сталося і зі мною. Від Штутгарту до Сінаю більше 3000 кілометрів, і цю відстань треба подолати. Мій добрий приятель, власник туристичного бюро “Нікіта” в Штутгарті Віктор Шваймер, з Божою ласкою прийшов мені на допомогу і цього разу – запропонував мені поєднати подорож до Сінаю з відпочинком на Червоному морі. Обираємо пропозицію від мюнхенської туристичної фірми “FTI”. Вписуюся в суму до 500 Євро і купляю тижневий тур до курорту Шарм-ель-Шейх з розміщенням у п’ятизірковому готелі “Hilton waterfalls resort” з системою харчування “Все включено”.

І от 30 листопада я покидаю Вюртемберг та прямую Еірбусом A320 до Сінайського півострова у Єгипті, який м’яко сідаю на летовищі біля міста Шарм ель Шейх.

У «Бухті Шейха»

Шарм-ель-Шейх — місто в Єгипті і туристичний центр на Червоному морі. Розташоване на півдні Синайського півострова, на північному узбережжі Червоного моря, при гирлі Акабської і Суецької заток. Шарм-ель-Шейх у перекладі означає «бедуїнський струмок» («бухта шейха»). До 1967 року тут існувало маленьке поселення. З приєднанням Синаю до Ізраїлю 1967 року ізраїльтяни побудували місто Офіра з першим туристичним готелем. 1982 року Синай перейшов назад до Єгипту, уряд якого продовжив зусилля з розвитку курорту. Відтак – виріс туристичний центр з великою кількістю готелів.

Нинішнє керівництво Єгипту всіляко сприяє розвитку туризму, що став для країни другою за значимістю статтею доходу після отримання плати за прохід суден через Суецький канал.

Звісно головна перлина Шарм-ель-Шейха – Червоне море. Його довжина за різними оцінками з півночі на південь сягає від 1932 до 2350 кілометрів, ширина – від 305 до 360 кілометрів, глибина – до 2 кілометрів. Вміст солі – понад 40 грамів на літр води. Тут налічується до 1000 видів риб та 150 видів коралів. Особливість Червоного моря полягає в тому, що в нього не впадає жодна річка. Саме тому вода тут кришталево чиста.

Температура води в Червоному морі не опускається нижче +20 °C, навіть взимку (влітку піднімається до рівня +28 °C). Дощі в Шарм-ель-Шейху надзвичайно рідкісні, повітря сухе і тепле в будь-який час року.

Коптську катедральну церкву Всіх Святих спорудили в Шарм-ель-Шейху 2010 року. За розміром церква зрівнялася з найбільша мечеттю міста Ель-Мустафа. Фрески та вітражі цього храму присвячені біблійним сюжетам і поєднують в собі безліч різних стилів.

Храм збудували виключно за пожертви віруючих. Зовні будівля не має золотих куполів і навіть чимось схожа на мечеть. Але хрести на куполах і леви, як символ християнства, абсолютно чітко позначають єдину в Шарм-ель-Шейх коптську церкву.

Коптська церква заснована, ще у І столітті після Різдва Христового завдяки діянням євангеліста Марка. Незважаючи на слово «Orthodox» у своїй міжнародній назві, ця Церква не належить до сім’ї Церков візантійської традиції.

Частина коптів (близько 100 тисяч осіб) є вірними Коптської Католицької Церкви.

Нелегка проща на Святу гору

Гора Мойсея – це найпопулярніша біблейська пам’ятка серед паломників у Єгипті. Вважається, що ті, хто подолав підйом на вершину гори та зустрів схід сонця, очищають свою душу від гріхів, накопичених за все життя.

Гора Мойсея вища за нашу Говерлу на 200 метрів – 2285 метрів над рівнем моря.

Екскурсiя до Синайських гір розпочинається увечері. Їхати туди більше двох годин. Синайський пiвострiв являє собою гористу пустелю, де людинi завжди доводилося радше не жити, а виживати.

Їдемо до гори Синай, де колись пророк Мойсей бачив славу Божу, а людство отримало Десять Заповiдей.

Група заспаних туристів неохоче вибирається з невеликого автобуса. Надворi зовсiм не тепло, бо ми знаходимося на висотi близько 1500 метрiв, проймає вiтерець. Як тільки  відкрилися двері мікроавтобуса, нас оточили зі всіх боків бедуїни-торгаші. Вони пропонували купити у них теплі речі, запевняючи, що ми точно замерзнемо Невдовзi наш гiд Абдул до ранку передає нас iз рук у руки бедуїнському провідниковіi Алi.

Уздовж шляху стоять бедуїни зi своїми «кораблями пустелi».  Верблюд – таксі коштує 50 доларів або євро, але можна з «таксистами» і поторгуватися.

Iснують два основнi маршрути до вершини: один — довгий i вiдносно пологий, iнший — короткий i стрiмкий. Ми обираємо перший. Специфiчний запах супроводжуватиме нас до самого верху — це сумiш глиняного пилу, який здiймають сотні нiг i копит, та «викиди» верблюжого транспорту.

Лiхтарикi ми майже не вмикаємо: свiтять повний мiсяць i зiрки, повiтря прозоре. Силуети найближчих вершин чiтко окресленi. Видно також, чому стежина з обох бокiв обкладена великими каменюками — подекуди схил одразу ж обривається.

Через пiвтори години пiдйом крутiшає. Чим вище пiдiймаємося, тим бiльше зустрiчаємо тих, хто «здався» i чекає на верблюже таксі. З верблюдами, до речi, не так легко розминутися на вузьких дiлянках, але до того, що тебе постiйно обганяють тварини, швидко звикаєш.

На шляху є шiсть опорних пунктiв — торговi точки з чаєм, кавою, кока-колою та iншими товарами.

Уже добре втомившись, нарештi дiстаємося сходiв – найважчого вiдрiзка пiдйому. Верблюди стрибати з брили на брилу не можуть, тому всi без винятку туристи мусять долати сходи самотужки. Хитрі араби і тут пропонують свою допомогу за гроші — тепер як «буксири». Важко дається останнiй ривок.

Пiдйом, що тривав більше трьох годин, позаду. Останнiй, шостий осередок арабського сервісу у виглядi кiлькох халабуд пропонує, крiм гарячих напоїв ще й верблюжі ковдри напрокат.

От і вершина священної гори Мойсея (арабською — Джебель-Муса). Три з половиною тисячолiття тому тут спiлкувався Господь iз пророком Мойсеєм. Читаємо у Старому Завiтi: «I промовив Господь до Мойсея: «Напиши собi слова, бо згiдно iз цими словами склав Я Завiт iз тобою та з Iзраїлем. I був вiн там з Господом сорок день i сорок ночей, хлiба не їв i води не пив; i написав на таблицях слова Завiту, Десять Заповiдей. I сталося, коли сходив Мойсей iз гори Синай, а обидвi таблицi свiдоцтва в Мойсеєвiй руцi при сходi його з гори, що Мойсей не знав, що лице його стало променiти, бо Бог говорив з ним».

Біля шостої ранку починається небесне дiйство. Спочатку небо рожевiє, потiм свiтлiшає, а за кiлька хвилин розвиднюється. Над краєм гiрського хребта на сходi з’являється верхнiй краєчок червоного сонця... I ось свiтило, вискакує з-за гiр. Йому щиро i радiють. Поступово яскравi променi висвiтлюють грандiозну панораму Синаю: лише гори, гори до самого обрiю...

Синайські гори на сході сонця заливаються золотими відтінками світла, а вся долина загоряється неймовірними фарбами сонця – це неймовірне видовище та відчуття…

Від Червоного моря євреї весь час ішли пустелею. Вони зупинилися табором біля гори Синай Тут Мойсей зійшов на гору, і Господь сказав йому: "Так скажи синам Ізраїлевим: якщо будете слухатись голосу Мого, то будете Моїм народом".

Коли Мойсей спустився з гори, він передав народові волю Божу. Євреї відповіли: "Усе, що сказав Господь, виконаємо і будемо слухняні".

Господь повелів Мойсеєві приготувати народ до третього дня для прийняття Закону Божого. Євреї постом і молитвою готувалися до цього дня.

На третій день, який був п`ятдесятим від єврейської Пасхи, тобто після виходу євреїв з Єгипту, щільна хмара вкрила вершину гори Синай. Небо розтинали блискавки, гримів грім і гучно лунала сурма. Від гори піднімався дим, і вся вона сильно хиталась. І виголосив (сказав) Господь Свій закон у десяти заповідях.

За велінням Божим Мойсей зійшов на гору і пробув там сорок днів і сорок ночей, без ніякої їжі. Бог дав йому дві скрижалі, тобто кам`яні дошки, на яких було написано десять заповідей. Окрім цього, Господь дав Мойсеєві й інші закони – церковні і громадянські. Повелів Він також зробити скинію, тобто переносний храм Божий.

Зійшовши з гори, Мойсей усі ці закони і все, що відкрив йому Господь на горі Синай, записав у книги. Так з`явилось у нас Святе Письмо, або Закон Божий.

Десять заповідей, чи повелінь, які Бог дав Своєму народу, точно вказують, що мусить робити людина і чого їй слід уникати, якщо вона хоче любити Бога і ближніх. Ось ці заповіді:

Я Господь Бог твій.

1. Нехай не буде в Тебе інших богів, окрім мене.

2. Не взивай намарне імені Господа Бога твого.

3. Пам'ятай день святий святкувати.

4. Шануй батька твого й матір твою.

5. Не вбивай.

6. Не чужолож.

7. Не кради.

8. Не свідчи ложно на ближнього твого.

9. Не пожадай жінки ближнього твого.

10.Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.

Додатково відокремлюються «Дві головні заповіді любові»:

Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всіма мислями твоїми.

Люби свого ближнього, як самого себе.

На вершині гори підноситься православний храм Святої Трійці і невеличка мечеть. Під скелею є невелика печера, де, як вказано у Біблії, протягом сорока днів і ночей перебував Мойсей. Молюся на світанку за щасливу долю нашої України та дякую владикам Петру Крику та Кену Новаківському, отцям Роману Врущаку, Ігорю Онишкевичу, Анатолію Теслі та Андрію Мельничуку, котрі благословили мене на цю прощу.

От і час йти донизу. Вертаємося назад вже iншим шляхом. Стежка з трьома тисячами сходинок веде до монастиря Святої Катерини ущелиною крiзь двi мурованi арки — «Ворота сповiдi» i «Ворота вiри».

Давній монастир Святої Катерини

А далі – монастир. Красивий, старий, що розташувавався серед гір. Біля брами з нявканням нас втомлених нічною гірською прощею зустрічає зграя різнобарвних котів.

Монастир Святої Катерини - найстарший християнський монастир, який зберігся до наших днів в майже незмінному вигляді. Каплиця над коренем Неопалимої Купини з’явилася тут ще у 330 роцi Монастир був збудований в 342 році римською імператрицею Єленою, матір'ю імператора Костянтина. А у 527 році імператор Юстиніан збудував Церкву Преображення та мури з місцевого граніту висотою 15 та товщиною більше 3 метрів. Імператор Юстинiан I для захисту вiд нескiнченних нападiв розмiстив на територiї монастиря ще і гарнiзон, перетворивши обитель на потужну фортецю.

Вiддаленiсть i високi гранiтнi мури впродовж пiвтора тисячолiття захищали — й захистили — найдавнiший християнський монастир iз його багатою колекцiєю iкон i стародавнiх манускриптiв вiд пограбування та руйнацiй, iконоборства та походiв хрестоносцiв.

Є переказ, що в монастирі добре прийняли пророка Мухамеда, коли той сходив на гору Мойсея, після чого він також надав охорону монастирю та видав монахам грамоту в якій зокрема говориться: "Я буду монастир захищати від всіх ворогів, не можна відраджувати ні священника від своєї релігії, ні відлюдика від його обителі". Нинi в обителi зберiгається лише її копiя — оригiнал вивезений у Стамбул одним iз султанiв-колекцiонерiв. Пiсля завоювання Єгипту арабами у 640 роцi обитель лишилася тут єдиним осередком християнства.

Спочатку називався монастирем Преображення або монастирем Неопалимої Купини. З XI століття через поширення шанування святої Катерини Олександрійської, мощі якої знайшли синайські ченці в середині VI століття, монастир отримав нову назву — монастир Святої Катерини. Катерина прийняла жахливу смерть за християнську віру. Її мощі зберігаються в двох золотих скринях в монастирі.

У монастирі налічується більше 2000 стародавніх ікон і велика православна бібліотека.

Монастир належить до Синайської Архiєпископiї, пiдлеглої Вселенськiй Патрiархiї. Монахи, переважно греки, живуть за уставом святого Василя Великого.

Головна споруда комплексу — базилiка Преображення. Її розкiшний iнтер’єр прикрашений рiзьбленим iконостасом ХVII столiття i численними давнiми панiкадилами й лампадами. Вiн просто перенасичений iконами та iншими релiквiями, головна з яких — мощi святої Катерини. На внутрiшнiй стiнi вiвтаря мерехтить величезна мозаїка «Преображення», ровесниця храму.

Територiя монастиря — то заплутаний лабiринт подвiр’їв, споруд рiзних стилiв, вiку та призначення, галерей, балконiв i сходiв. У двориках ховаються й невеличкi, але всесвiтньо вiдомi святинi — колодязь Мойсея та зелений кущ Неопалимої Купини, рiзновид чорної ожини, який росте тут тисячi рокiв.

Дмитро Мірецький, Міжнародна федерація журналістів (IFJ), спеціально для «Оранти»