Міркування з приводу 100-річчя владики Івана Маргітича
П'ятниця, 05 лютого 2021, 00:37
Розвиток будь-якої сім’ї, родини чи спільноти визначається її моральністю. Тут, нічого дивного немає, адже мораль є домінуючою у виборі правил, за якими взаємодіють і спілкуються між собою, як окремі люди, так і представники різноманітних угрупувань спільноти. В середовищі кожної нації час від часу з’являються особистості, які своєю позицією, поведінкою та вчинками вказують на напрям, в якому повинна би рухатись спільнота. Здебільшого вони керуються не інтуїцією, а логікою вибудованою на реальних подіях та історичних фактах, вони є спроможними аналізувати і передбачувати, тобто їм дано побачити те, що для інших, в силу різних причин, є прихованим. Часто в прагненні бути почутим вони жертвують своїм добробутом, або ризикують навіть своїм життям. Беззаперечно до таких особистостей необхідно віднести закарпатського єпископа ГКЦ Івана Маргітича.
Коли юнак з с. Боржавське вирішив себе посвятити іншим, мабуть не скаже ніхто. Можливо на це вплинула набожність багатодітної сім’ї, в якій він виховувався, а можливо до цього є причетними події, пов’язані з ейфорією і трагедією Карпатської України. Мусимо також припустити, що знаковими і мабуть визначальними були все таки слова, мовлені в Хусті чиновником-емігрантом: «…якщо покинуть свою рідну землю такі як ти, то хто тоді тут залишиться? Хто триматиме народ у свідомості?» Подальші події, до яких був причетним молодий гімназист, а потім семінарист вказували на те, що закарпатці отримали невгамовного правдолюба, патріота і захисника. На сьогодні за фактом знаємо, що майбутній єпископ, як і його духовний провідник вже на той час діючий єпископ Блаженний Теодор Ромжа в думках готувалися до місіонерської діяльності. Якщо в першого були думки про Азію чи Африку, тобто про місця, де ще можливо не лунало Слово Боже, то другий себе готував до роботи в російському середовищі. Стосовно місіонерства мимоволі тут приходить на згадку думка святого о. Піо, що найкраще використаний час на землі є той, який присвячується освяченню душі когось іншого. Тобто йдеться про духовність як особистості так і спільноти. То ж, щоб її скріплювати і підтримувати в тих, хто занепав духом, Бог розпорядився, щоб обоє допомагали вірникам свого краю в протистоянні з безбожною владою. Сьогодні, вдивляючись в часи лихоліття, тотальної брехні і зневаги до правди і справедливості, складається враження ніби на Закарпатті проти комуністів працював тандем учня і його духовного провідника, який надихав інших священників. Мета була одна,- зберегти церкву, прославити Бога, і показати, якою потугою може володіти людина, яка на Нього покладається. Насправді, цікавим фактом є те, що вихід з підпілля УГКЦ відбувся ще за Радянського Союзу в часи перебудови та гласності. Представники Срібної Землі в цю справу додали пристойний внесок, і це завдяки владиці Івану Маргітичу. Він приймав участь в акції голодування в Москві, писав звернення в необхідні державні структури, їздив на різноманітні зустрічі однодумців, займався організацією збору підписів. До прикладу, як виникла потреба для московських чиновників зібрати підписи вірників УГКЦ, які також потребують легалізації, то з приблизно півтори тисячі підписів третина була з сіл Боржавське та Завадки.
Мабуть, всі знали про глибоку пошану владики до молитви. Він її творив при кожній нагоді. Вдома, в середовищі своїх вірників, яких відвідував по селах чи то в середовищі в’язнів під Омськом, куди його відправила радянська влада. Він її творив і в автомобілі з ружанцем в руках, коли спішив на поїзд в Мукачево, бо знав як кликати на поміч Духа Святого. Знав коли, що, з ким і як необхідно говорити. По сьогоднішнім міркам він був фаховим менеджером, а не технічним, яких зараз готують в наших закладах освіти. Він мав державницьку позицію і міг бачити перспективу чи відчувати небезпеку. Пригадується думка, яка колись існувала, що заможні особи краю підсилюють свій рейтинг за рахунок авторитету владики. Насправді виявилось, що владика підтримував того, хто, маючи ресурс, захотів виступити проти системи. Системи жорстокої, ще більшовицької, представники якої відслідковують всіх, хто є спроможним привнести зміни в українське державотворення. Мета одна-гальмування розвитку демократії в країні. Ця система живуча, адже доволі легко адаптувалась в українському політикумі. Тому, коли відбулись знакові вибори в Мукачеві, вони стали першим реальним спротивом системі. Потім був Майдан і розголос архівних документів про криваве становлення більшовицької влади і голодомор. Це був відчутний удар по системі, позаяк кожний мислячий і чесний українець отримав підгрунття для своєї позиції. В подальшому представники Закарпаття отримали можливість себе зреалізувати на всеукраїнському рівні, але їх підвів рівень моральності та зневага до демократичних цінностей. Чи був до цього на духовному рівні причетний владика Маргітич? Для людини побожної сумнівів у цьому немає, але матеріаліст, комуніст, атеїст чи звичайний радянський безбожник і слухати не захоче про духовну та матеріальну складову нашого життя.
Мабуть є потреба мовити і про тиху, лагідну та переконливу манеру ведення бесіди владиком. В Псалмах Давида є слова:«…бунтарі живуть в сухій пустині». Напрошується думка, що це відноситься і до бунтарів-правдолюбів. Озвучення правди, яке супроводжується продукуванням зневаги, презирства, озлобленості чи то навіть ярості, ніколи не може принести повноцінну користь. Зло, генероване в спільноті, нікуди з неї не зникає, воно дає про себе знати в часи випробувань. Чим більше накопиченого зла, тим гірші результати випробувань. Тих, хто намагається компенсувати зло, випромінюючи благородство, тобто терпеливість до жадібних та безсоромних в справах своїх все ще замало, тому приходиться переживати за долю України.
Взагалі-то, якщо говорити про владику як про патріота, то треба говорити про християнську науку і - навпаки. В ньому все це було надзвичайно гармонійно взаємопов’язано. Він як ніхто розумів, що Дух Святий сходив на апостолів і давав їм можливість говорити різними мовами для того, аби наблизити до слухачів Слово Боже. Тобто, мета науки Христа і Його воскресіння є на поверхні і кожний, хто стоїть на перешкоді її поширення у свій час даватиме звіт. То ж, хотілося б в такий знаменний період для нашого Народного владики нагадати кожному з нас, аби ми були обачливими в своїх рішеннях, поведінці та вчинках і не ставали свідомо чи несвідомо перешкодою в поширенні Слова Божого. Бог про всіх нас подбав і дає нам заступників, щоб мали до кого звертатись і на кого рівнятись в любові до ближнього.
Михайло Лісіцкі
Джерело: https://www.facebook.com/photo/?fbid=2847149855597294&set=a.1520950844883875